- Що ж пані та панове, ваш план провалився, - сказав чоловік оглядаючи всіх зібраних в залі.
- Цей може й так, але ж не один планували, - заперечила чорноволоса жінка. Вона на відміну від інших, не сиділа у кріслі, яких було вдосталь в кімнаті, а стоячи дивилась через вікно, наче на когось очікувала.
- Все ще гадаєш, що є шанс позбутися перешкоди? – запитала її інша. Ця на відміну від чорнявки, майже лежала на тахті й відщипувала з гілки виноградинки які з задоволенням поглинала.
- Звісно. Бо якщо все ж не вийде, ми всі опинимось не в кращому становищі.
- Як на мене, ти зайве лякаєш, - не втримався й вступив до розмови ще один чоловік. – Хто б не становив нам загрози, ми навіть поодинці набагато сильніше.
- Сподіваюсь, - погодилась жінка продовжуючи роздивлятися небо. – Нарешті. Довго він. От зараз я отримаю відповідь на головне питання. Ви як хочете, можете залишатися тут, а я пішла на зустріч.
Майже всі підвилися та пішли слідом за жінкою. Лише один чоловік залишився в приміщенні. За весь час його перебування тут здавалось що він був більш зацікавлений вмістом бокала, аніж розмовою.
- І нащо боятися того, що й так відбудеться? Рано чи пізно.
Та його вже нікому було почути.
Дякую всім, хто дійшов до цих слів.