Частина Четверта. 4. Осінь 157р.

35.09.157р.

Околиця Маг-Рівіка

Позіхаючи охорона випустила нас навіть не перевіряючи документи й наш невеличкий загін, швидко перебираючи ногами, висунувся на північний схід, до невеличкого села під назвою Лешивка. Компанія складалась з самого Леорі, і його друзів: Рівіса, який мріяв стати цілителем, та Імара що навчався на големщіка. А також мене, Самідіра та Вальдегора. У вампіра якраз був черговий вихідний для самостійного навчання, тому він вирішив витратити його на дослідження.

З вампіром другокурсники вже встигли познайомитися, коли на святі квітнення танцювали біля вогнища на площі, того якого поява не викликала незадоволення. Головне щоб вони не дізналися про расу.

Аномальна зона захопила покинуту вежу з одноповерховою спорудою. З першого погляду нічого незвичайного в око не впадало, та наблизившись помітила як повітря навколо споруди мерехтіло, а іноді навіть іскрило.

- Як бачите, загрози тут немає. Як і шукати чогось нового. Тут вже побували всі, від селян до магів, - сказав Леорі перетинаючи межу.

Я ризикнула піти слідом. Дихати під куполом було трохи важче, але особливого дискомфорту не відчувала. Саме повітря було наповнено запахом попелу та гарі, начебто тут нещодавно була пожежа.

- Я ж тут не заради мародерства. Мені цікаве саме місце, - запевнила я прислухаючись до своїх відчуттів.

Трохи сильніше аніж завжди стукало серце, від чого тиснуло в грудях. По шкірі бігали "мурахи", а вуха уловлювали ледь помітний гул, наче поряд проходили високовольтні дроти. Було моторошно. Моторошно та неспокійно.

- Давайте для початку пообідаємо, - запропонував Імара. Ми йшли години три, добре встигли зголодніти.

- Тут? – здивовано запитала я. Не знаю як у хлопців, а мене від цього місця кусок в горлі застрягне.

- Краще дійсно вийдемо з зони, - підтримав мене Вальдегор. Схоже він також відчував небезпеку цього місця. Он як ніздрі ходять.

***

В приміщені одноповерхівці було абсолютно порожню. Навіть дошки з підлоги зірвані, рами з вікон вийняті, а дах знятий. На черзі були стіни. Над вежею також добре попрацювали мародери.

- Я знайшов пластини тут, - сказав Леорі махаючи на нішу, яких було багато в підвалі вежі. – Їх тут ціла купа лежала. Якого хочеш кольору. Але як бачиш всі розібрали більш розторопні шукачі.

В підземелля ризикнули спуститися вчотирьох, залишивши Рівіса з Імаром спостерігати за зоною. Раптом вона почне зникати, а ми не встигнемо її залишити.

- А сама вежа належить цьому місцю? – запитав Гор, ретельно простукуючи стіни.

- Ні. Вежа з будинком належать зоні, - відповів хеда.

- Он як.

Глухий стук привернув увагу всіх присутніх. Вальдегор стукнув по сусідньому камінцю. За стіною порожньо.

Вибити декілька камінців для Леорі не склало складності. Одне заклинання й готово, перед нами ще одні сходи вниз.

Знайдене сховище нагадувало лабораторію чи майстерню. Полиці зі склянками, бляшанками, камінцями, рудою та деревиною. Шматки якихось пристроїв лежали поряд з інструментами. Довгий стіл заставлений посудом, горілками, приладдям та списаними папірцями, які від дотику розсипалися.

- Цікаво, а чого вона розташована так глибоко під землею? – запитала я беручі зі столу прозору призму в металевій оправі.

- Ховалися від жерців, - відповів Вальдегор намагаючись при цьому прочитати хоча б одну замітку, чорнила давно втратили колір.

- Скоріше за все, ти маєш рацію. Це зараз можна відкрити магічну крамницю, а до початку війни за таке спалювали живцем, - додав Леорі. – Я піду нагору. А ви?

- Я лишусь тут. Може знайду чогось цікавого.

- Мабуть, також піду на свіже повітря. Тим паче може хлопці також хочуть тут пошукати щось цікаве, - сказав Вальдегор й разом з другокурсником залишив приміщення.

Рівісу тут не знайшлось нічого цікавого, того разом з Імаром ми провозилися до заходу сонця. Сиділи б й довше, але нас покликали на вечерю.

01.10.157р.

Околиця Маг-Рівіка

Вранці прокинулась від звуків брязкоту метала, а визирнувши з намету, побачила двох напівроздягнених хлопців розважаючи двох інших спарингом. Не дивлячись на те що вночі вдарили приморозки, складалось враження що їм не холодно.

- Хто виграє? – запитала я у Рівіса.

- Вальдегор. Спочатку йшли на рівних, але Леорі не витримує темп, почав видихатися.

І чому я не здивована? Мабуть, згадала слова Філла, що якщо буде дуель між цими двома, то вампір виграє. І дійсно, ще декілька хвилин, й Леорі втратив свого меча, який приземлився майже у моїх ніг.

- Доброго ранку, - привітався зі мною посміхаючись вампірчик. – Ти вже вмилася? Готова до тренувань?

- Я, мабуть, сьогодні пропущу, - не хотілося ганьбитися на очах сторонніх. – Краще піду, поплаваю.