Частина Четверта. 3. Осінь 157р.

16.09.157р.

Маг-Рівік

- Тебе можна привітати з новим романом? – запитала Улла сідаючи поряд на метіомагії.

- І хто нова жертва моїх чар? – запитала я дивлячись в усміхнені очі кольору яєчного жовтка.

- Не повіриш! – вигукнула дівчина прибираючи довгий чубчик, щоб не заважав писати, який відпускала після занять, таким чином ховаючись від навколишніх.

- Здивуй мене, - підтримала я гру.

- Магістр Стер.

Йогпермар скислий.

- Айша! Більше нікому в голову така дурня не прийде. Як її не набридає одне й те саме?

- Важко сказати, що в голові аристократки. Але цю плитку я почула від однієї з її подруг.

- Дай вгадаю. Селеста?

- В яблучко.

Вдих-видих. Вдих-видих. Вже ж маю звикнути, та не звертати увагу.

- Розмови залишили. Починаємо заняття, - перервав нас магістр Брінг. – Беремо пір’я в руки та пишемо тему: "Пилові бурі. Види та класифікації".

***

Мене ще декілька разів діставали чим декан не задовольнив. Але для них в мене була стандартна відповідь: виростите, зрозумієте. А що? Я й досі була розлючена на Лавера з його орденом. Чи не його.

Ще й на Віткара за компанію. Добре що він не діставав мене розмовами з вибаченнями та поясненнями, а мовчки спостерігав з далеку. Мабуть, все ж йому доручили охороняти мене.

Свинябул зброджений.

Але так відповісти не вдалося магістру Стеру. Плітка аж до нього дійшла. Чоловіку я розповіла всю правду, мовляв, це все Айша. Той пообіцяв особисто поговорити з дівчиною та з’ясувати обставини. В по думках побажала йому успіху, бо здавалось що Айші навіть король не зможе заткнути рота. Хіба що кат голкою та нитками.

28.09.157р.

Маг-Рівік

"Велика Ложка" знов була забита в обідню перерву, начебто тут безкоштовно їжу роздавали.

- Що знов трапилось? – запитала я в Олдрі, самій обізнаній в нашій компанії.

- Ви зі своїм навчанням всі розваги пропускаєте, - натякнула вона на нещодавнє свято рівнодення яке ми з Філлом пропустили.

- Начебто вас не було з нами на додаткових заняттях у магістра Стера?

- Були. Але наші вушка завжди напоготові. Ось, наприклад, дізналися що Ліона-вампірша носить спеціальний амулет, який відстежує її ауру. Тому якщо в місті чи за його межами знайдуть знекровлене тіло, то зможуть встановити чи винна чужинка. А ще схожий повішали на її подружку демоницю, - поділилась здобутою інформацією подружка.

- Амулети кажеш? – запитала, а самій дуже захотілося на них подивитися.

- Так. А ще ця Ліона ходить в лікарню купувати кров в спеціальних флаконах, щоб не псувалась, - додала Фіона.

Цікаво.

От, наприклад Вальдегору кров потрібна, щоб прискорити загоєння ран або відновити магічну енергію. Крові тварин для цього достатньо. А от так, щоб кров розумних. Все ж таки нащо вона Ліоні? Може, щоб не збожеволіти як справжній вампір? Тоді чому вона вільно пересувається містом? Чому її не ізолюють?

- За таку інформацію вдячна. Так, а що за новина сколихнула наше болото?

- Я розповідаю! – викликнула Олдрі, не даючи своїм подругам й рота відкрити. – Цей новенький Конн викликав на магічну дуель вгадай кого?

- Декана? - висловила найбільш божевільну думку.

- Та ні. Декана. Скажеш. Але він буде в якості суді. А викликав Леорі.

- Він же його тонким шаром по землі розмаже, - невпевнено запропонувала я.

Невпевнено, бо знала на що здатен бойовик, але навіть не замислювалась на якому рівні потраплянеці. Я навіть не знала, які предмети вони обрали. Так, краєм вуха підслухала одну розмову між ними в бібліотеці де вони скигли, що освіта не систематизована, та не поділена на факультети. Що немає чіткого переліку необхідних предметів, нема змоги виносити книги за межі бібліотеки без особистого дозволу викладача. Й так далі.

- Особисто я роблю ставку на Леорі, - радісно сповістила люшитка.

- А роблять ставки?

- Так. Деякі навіть на гроші.

- Коли дуель? – запитала я.

- Після четвертої пари. Там де у вас практичне заняття по елементаристиці відбувається.

Я добре знала це місце. Воно було огороджено й мало купу артефактів, що поглинають залишки магії

- Ми йдемо дивитися. А ви? – запитав Філл. – Шкода дуель не на мечах, Леорі точно виграв.

На нього одразу подивилось п’ять пар зацікавлених очей, включно зі мною.

- Я часто бачу як він тренується в школі фехтування Дігірса.

Тож брюнетик ходить до тієї школи де наді мною посміялися та вказали на двері.