Частина Четверта. 1. Осінь 157р.

01.09.157р.

Маг-Рівік

Розпочинати новий семестр у теплиці на мою думку була не дуже вдала ідея, та магістр Лар Кілла вирішила по іншому. Їй здалось доцільним влаштувати практику після відпочинку, тому я не тільки сиділа на рунах й вибирала бруд із-під кігтів, шкодуючи що не захопила рукавички, а й в "Ложці" під час обіду. Це магічне добриво, просто так водою не змивалось, та й заклинання були безсилі.

В таверні під час обідньої перерви майже неможливо було знайти вільного місця. Всім хотілося спілкування після місяця відпочинку. Хтось розповідав як байдикував на канікулах, а хтось хизувався тим, що зміг тимчасово потрапити до особистих учнів, та вивчити щось нове.

За нашим столиком також було тісно, та ми не скаржились. Та й розмова в нас була дещо інша.

- І як вам наші нові зірки? – запитала Фіона тикаючи ложкою в компанію чужинців.

Я й подивилась.

Потраплянці зайняли один зі столиків й похвалялися як добирались з Дорима. Слухачів при цьому зібрали не мало.

- Важко сказати. По-перше я також їздила по цьому Шляху й такої кількості грабіжників та монстрів не спостерігала. А по-друге, я ж з ними ще в Дориму не змогла знайти спільну мову. Якісь вони дивні.

А про себе відмітила, що вся шестірка добре вдягнена, та й не виглядає голодними чи виснаженими. Схоже за ці дев’ять місяців вони знайшли щедрого спонсора.

- А як вони вам? – вирішила підтримати цю тему. Мені ж треба з’ясувати як в цьому світі може легально існувати вампір.

- Жах, - перехопила розповідь Олдрі. - Ці "обрані" вирішили оселитеся в гуртожитку. Мовляв, згідно з каноном. За яким таким каноном не зрозуміло. Але проблема не в цьому. А в тім, що оцінивши умови проживання, почали вимагати кожному окрему кімнату, та ще й з індивідуальною ванною. Ти таке бачила в нашому гуртожитку? – запитала вона в Улли.

- Ні.

- Бо такого немає, - продовжила дівчина. – Зрозумівши це, почали кричати та вимагати кращих умов.

- На крик прийшов декан, - скориставшись тим, що подружка замовчала, продовжила Фіона, - та як гиркне на них, мовляв, ви тут не перші чужинці. І якщо вони змогли пристосуватися до таких умов, то й ви зможете. А якщо вам не подобаються те, що надає школа, то йдіть та шукайте житло в місті.

- А до цього вони вимагали, щоб їх навчали безплатно, та видали книжки з інвентарем, - не витримав додала Ванда. – Мабуть, добре, що ти з ними не встигла заприятелювати. Дуже не приємна компанія.

- Так де вони оселились?

- Десь в місті. Хвала силі, що в гуртожитках не знайшлось для них вільної кімнати.

Потім ми розійшлися по лекціях, а вже в вечорі знов зібралися в "Великій Ложці" для святкування початку навчання. Компанія потраплянців на цей раз мене помітила, та спілкуватися не поспішала, лише кидала незадоволені погляди. А мені то що? В мене своє життя, друзі та свої проблеми. Ще про них хвилюватися не вистачає.

02.09.157р.

Маг-Рівік

- Панове Ольше та Шое, затримайтесь на хвилинку, - попросив магістр Стер, а коли в кабінеті залишились лише нас троє, продовжив, - в мене до вас є незвичайне прохання. Незвичайність полягає в тому, що раніше першокурсників ще не разу не допускали до такої важливої справи. Але я відмітив ваші таланти, тому й запрошую. На ближні два тижні мені потрібні будуть помічники для приготування дуже складного зілля. Старшокурсники також будуть присутні, та рук не вистачає, щоб впоратись вчасно. Точніше, руки є завжди, але криві. То як?

- А що за зілля? – запитав Філл, хоча йому було байдуже, він вже згоден.

- Проти ліронської лихоманки.

- Ого! – злякано вигукнув Шоє, а його від природи засмагла шкіра зблідла.

- Звісно в місті її ще немає, але зважаючи на швидкість, з якою вона поширюється потрібно завчасно запастись ліками. Ну що, допоможете?

- Звичайно, - погодився друг. – Коли починаємо?

- Мені подобається ваш ентузіазм, та, на жаль, ще не всі інгредієнти поступили до моєї лабораторії. Але сподіваюсь на наступному тижні їх отримати, тож одразу вас попереджу.

Попрощавшись, ми одразу ж пішли до "Ложки" сподіваючись, що й на нас місця зайняли.

- Нас також покликали. Ще до початку навчання, - похвалилася Олдрі. – Це така рідкісна вдача, працювати над таким важливим зіллям разом з кращим зілляваром півночі.

- Невже магістр Стер дійсно настільки професіонал? – здивувалась я.

- Ще як! Він може відкрити крамницю й спокійно продавати свої авторські зілля по всьому світі, і не мучитись з учнями. Та на нашу вдачу дуже любить викладати. А ще на старших курсах розкриває таємниці деяких своїх особистих рецептів.

- А відомо, хто ще окрім нас буде? – запитала я. Погоджуючись навіть не замислилась, а якщо доведеться працювати пліч о пліч з Айшою.

- Знаю лише двох хлопців з нашого курсу. Девір Лурга та Колін Бердо. Вони не погані, занадто поглинені навчанням. Як в іноді.