Частина Третя. 3. Літо 157р.

15.06.157р.

Маг-Рівік

Сьогодні додому йшла в компанії Самідіра. Фамільяр в образі вовка йшов поряд та інколи погрозливо гарчав на поодиноких перехожих. Щоб скоротити шлях я звернула в вузький провулок, в яких обіцяла Нолану не ходити самій. Але сьогодні перевертень був за містом, а в мене був супровід не гірше самого стражника.

І от краще б я виконала обіцянку, й не швендяла темними закутками.

Нам на шляху зустрівся не п’янчуга, та не злодій. А щонайсправніше чудовисько. І я могла покласти всю свою магічну силу, що то була не інша стать якогось розумного. То був справжній монстр, малюнки яких я бачила в підручниках.

Метра п’ять зросту. Довгі, аж до землі дістають, чотири руки були м’язисті та вкриті шипами. Маленьку голову прикрашають рога та гребні. Сама ж морда, обличчям це важко назвати, була перекошеною. Одне око велике, друге крихітне. Нижня щелепа випирала через здоровенні ікла. Ніс взагалі був відсутнім, а оголений торс вкривало коротке хутро. Й запах. Смердючий запах гниття.

А ще лише одне бажання мала ця істота – знищити всіх на своєму шляху.

Я здригнулась. От і скоротила дорогу.

- Агрхааааа! - гаркнуло чудисько.

- Грррррххааа! – відповіла я частково трансформувавшись. Крила на спині порвали сукню та хоча б сама буду цілою.

Часткова зміна тіла зараз була вчасною. Чудовисько не очікувало, що хтось може бути чи то рівним, чи навіть сильнішім за нього, того напряму кинулось схопити мене. Але я ж не даремно так рано кожного ранку прокидалась зі світанком та тренувалась з вампіром. Я встигла вчасно зійти з траєкторії нападу та обійшовши зі спини вдарила потвору вогняною кулею. Біль його розлютив. Обернувшись на сто вісімдесят градусів монстр повторив атаку. Але я не збиралась здаватися та тікати. Швидкість з якими створювала та запускала вогняне заклинання, вражала, хоча схоже марно, вогонь створінню майже не шкодив. Того вся увага тварюки була прикута до мене й він не помітив як зі спини зайшов Самідір. Фамільяр трохи змінив свій облік. Це все ще був вовк, от тільки він збільшився на відсотків двадцять. На лобі виріз ріг, вздовж хребта з’явились гребні. А ще в нього вирослі ікла, такий собі шаблезубий вовк.

- Гррррррр, - загарчав Самідір, тим самим привернувши до себе увагу.

Якісь зародки розуму монстр мав, тому оцінивши перевагу нашої сили вирішив відступити, а через те, що, а ні вперед, а ні назад ходу не було, воно випустивши свої довжезні пазурі полізло на стіну. Самідір поліз за ним.

В мене кігті були також, але повторювати я це не збиралась. Не вистачало, щоб мене в такому вигляді бачив сторонній. Того приховавши хвіст, крила та частину луски, намагалась з землі прослідкувати куди чудисько зібралось. І деякий час мені це вдавалось, переважно завдяки Самідіру. Та раптом на моєму шляху намалювався Вальдегор. Вампіра налякало, що я довго не поверталась додому, тому вирішив піти шукати. Декілька хвилин розмови, а слід монстра було втрачено. Ще й Самідір дивився на мене винними очима, він також загубив чудовисько. Та що? Навіть смердючий запах розвіявся.

І от кому про цю зустріч з чудовиськом розповідати? Німідору? Лаверу? Чи краще мовчати?

Згодом все ж вирішила й розповіла декану на черговому занятті. Все ж таки довіри до нього було більше. Та й за поміч треба віддячувати.

19.06.157р.

Маг-Рівік

Сьогодні в місті знов було шумно.

Черговий ярмарок привернув увагу багатьох мешканців Маг-Рівіка та ближніх сіл. Найбільшу цікавість викликали магічні товари з інших міст, таких як Мілет-Дун, Маг-Коріф, Енаріон, чи Яриград. Навіть, те що подія відбувалась серед тижня не завадило охочим на неї потрапити.

Гуляти пішли на неї втрьох. Я, Улла та Філл. Останній під нашим дівочим натиском погодився залишити бібліотеку на один день в спокій.

Наштовхавшись серед натовпу поміж торговельних рядів ми втрьох сіли перепочити та перекусити на відкритий майданчик однієї з таверн. І тільки я зробила перший кус м'ясного пирога, як почула голос голови магічної варти:

- Ята Ольше, ви заарештовані.

Схоже Суфо повернувся до міста, й першим ділом вирішив вивести мене з рівноваги. А не вийде, заняття з паном потроху деканом дають позитивні результати.

- І за що? – не відриваючись від їжі запитала я.

- За не законне проникнення до будинку та крадіжку в ньому.

Оце так новина. Від несподіванки я ледь не вдавилась пирогом.

- Крадіжку чого? – замість мене запитала Улла.

- Без зайвих питань. Ви підете добровільно, чи вас тягти?

- Які в вас виявляються потаємні бажання. І якщо чесно, то краще б це залишилось в таємниці й надалі. - Трохи не втрималась й нахамила голові. Чоловік від моїх слів почервонів як мак. – Добровільно піду. Але спочатку трохи поспілкуюсь з друзями.

- Це якесь непорозуміння, - почала Улла та її перебив Філл.