Частина Третя. 2. Літо 157р.

07.06.157р.

Маг-Рівік

- Ви повинні не голосно та заспокійливо співати. І тоді л’єрис приживеться на новому місці, - пояснювала магістр лар Кілла.

Нарешті ми закінчили вивчати звичайні трави та перешли до магічних. І першим був невеликий кущ з фіолетовими, круглими листям й тоненькими корінцями-ниточками. Кожен з учнів обравши свою пісню, під неї пересаджав рослину, від чого в теплиці був неприємний для мого слуху гул. І хоча на мою думку він більше дратував, л’єрисам подобалось, від чого рослина не тільки тягла свої коріння до землі, а й рухала листям.

Зосередившись на кущику, я не одразу помітила, що відбулось в теплиці. Всі розумні чоловічої статі замовкли й неначе загіпнотизовані дивились на мене. Навіть Філл. Це одразу помітила вчителька, та наказала припинити спів. Всі дівчата замовкли, включно й мене. Тиша простояла хвилин п’ять доки хлопці не оговтались.

- Сьогодні з практикумом все. Впорались всі, навіть дехто більше, - похвалила учнів ельфійка. - Закріпіть набуті знання у вигляді невеликого звіту на тему «Корисні властивості л’єриса». Всі вільні. Пані Ольше, а ви підійдіть до мене на хвилинку.

Залишавши свій досить бадьорий кущ у горщику на полиці, я підійшла до вчительки.

- Треба з вашим співом щось робити. Бо це не перша рослина для якої доведеться співати. Хоча й чужосвітня, та ви все ж таки дракониця, й ваш спів, як виявилось, може зашкодити навколишнім.

Магістр говорила не голосно, та я все одно озирнулась, чи не підслухає нас хтось. Кожен вчитель знав про те, що я дракониця, задля безпеки навколишніх. Бо не дивлячись на те, що вивчала я загальну магію, все ж вона в мене виходила трохи інша.

- У вас є захисний артефакт від цієї сили? - запитала магістр.

- Немає. Я навіть гадки не мала, що можу так впливати на розумних.

- Навіть порадити не можу, який найкраще підійде для вас. Та з цим треба щось робити. Краще зверніться до досвідченого артефактора, наприклад до магістра Шиппера, чи будь-якого іншого майстра в місті. І не зволікайте з цим. А поки я забороняю вам співати на своїх уроках. На жаль, в інший час я цього зробити не можу, але сподіваюсь на вашу відповідальність.

- Співати точно не буду, - запевнила вчительку.

Я й в минулому житті співала переважно на одинці. Мій голос мало кому подобався, завдяки йому навіть можна було визначати як ставляться до мене людини. Якщо просили замовкнути, то негативно.

Завершивши розмову я пішла відмивати руки від землі, коли почула знайомий неприємний голос Айші:

- Що я чула! Ти намагалася загіпнозувати своїх однокласників!

- Як же було добре весь той час, коли ти десь швендяла, - замість виправдовувань видала я. – Мабуть, вся школа відпочила. Почала жити нормальним життям. Радіти. Закохуватись. Вивчатись. Досліджувати. Але ти повернулась й зараз намагаєшся отруїти все світле, що тебе оточує.

- Про що ти говориш? Ти що збожеволіла?

- Я?! Ні. Це ти з глузду з’їхала від власної злоби.

І розсміялася. Голосно.

- Не смій. Чуєш, не смій на мене чаклувати.

- Айша, змирися, ти непотріб.

- Не смій! Не смій! Не смій! – ніяк не заспокоювалась дівчина.

Її крики привернули увагу тих хто проходив поруч на подвір’ї, збираючись при цьому досить в великий натовп. Але мені на нього було байдуже. Хотілося лише одного, довести цю мерзоту до сліз. Щоб вона валялась на землі та просила прощення у всіх кого образила.

- Ята, досить!

Я відчула, як на мене, впливають магією. Чужий спокій проникнувши в мій розум, повернув до реальності. Віткар був блідий, та на грані втрати свідомості. Я була здивована, що його сил вистачило, щоб змусити мене заспокоїтись. До цього це вдавалось лише Атарильдо. Ельф також прикладав не малих зусиль, але ніколи не виснажував себе цим. Наскільки ж сильним був мій друг?

- Дякую. Ти вчасно. Ще б трохи й не знаймо, що б я з нею зробила.

Згадка про Террі мене заспокоїла повністю, того я змогла звернути увагу на Айшу. Налякана дівчина усвідомивши, що вільна від чужого впливу, негайно забігла до будови школи. Мені б побігти за нею навипередки до кабінету декана, але треба подбати про помічника.

- Ти як?

- Вже краще. А ти не перестаєш дивувати своєю силою. Щотижня якась новина.

- Я майже шкодую про це.

- Не треба. Твої очі вже знов срібні. Ти краще йди до декана.

- А як же ти? Тобі треба до цілителів.

- Он, Фіона біжить. Вона допоможе. А ти йди.

- Впевнений?

- Так.

- Залишаю його на тебе, - звернулась я до іллінкі, що щойно підійшла. – Впораєшся?

- Так. Звісно.

***

Айша вже задоволена сиділа в кабінеті Лавера. Але декан не був задоволений цим. Він явно був розлюченим на дівчину, хоча ретельно це переховував.