Частина Друга. 7. Весна 157р.

35.04.157р.

Маг-Рівік

Відзначання свята Еудірона, почалось з вечора.

В парку, біля гільдії магів зранку прикрасили дерева різноманітними стрічками та квітами. В повітрі літали ілюзії метеликів та птахів. Всюди були розставлені лотки з готовою їжею та бочки з вином, пивом, елем чи сидром. А ще була музика, яка лунала скрізь, хоча музикантів видно не було. Магія. Можуть, коли хочуть.

В самому центрі парку палав велетенське багаття, навколо якого танцювали парочки.

- Нічого собі, - оцінила масштаб гуляння. Я прийшла в парк після роботи в “Ведмедику” й вважала, що більшість гуляк вже втомиться. Але ні. Охочі повеселитися все підходили й підходили.

- А ти що думала? Це одне з самих улюблених свят серед магів. Це свято не лише цвітіння квітів, а й кохання, - пояснила Улла.

Ми прийшли вчотирьох. Я, Улла, Філл та Вальдегор. Вампір вже був знайомий з соліенкою. Подружка більш спокійно прийняла факт, що блондинчик не небезпечний. Але в цікавості дослідити феномен: “дія крові дракона на вампірів”, могла з легкістю суперничати з ал’єром.

- Ну що? Так і будемо стояти? Чи підемо танцювати? – запитала Улла, та потягла Філла до кола танцюючих.

Ми з Гором також приєдналися до них. Завдяки Террі я тепер не відтоптувала ноги партнеру.

Гуляла тут, мабуть вся школа. Через два танці Гора змінив Леорі, а потім Віткар. Сам же вампір витанцьовував з Олдрі. Фіону бачила з Джером, а Ванду з незнайомим хлопцем. Соренто ж руки не відпускав гарної іллінки, наче боявся, що її вкрадуть. Навіть пара Елбону знайшлася.

В перервах між танцями пили вино чи ель. На мене алкоголь не діяв, драконів організм вважав його за отруту та хутко знешкоджував. Замість випивки я зняла сережку-артефакт, й в “колисці” чужих емоцій гойдалась, як п’яна.

Останнім з ким мені довелося танцювати був Нолан. Було вже далеко за північ, та перевертень ввічливо запропонував провести. Довелось відмовитись, запевнивши що додому йду не сама. В мене сьогодні на ніч залишалися Улла з Філлом. У подруги був день народження першого травневого, того на ранок на неї очікував сюрприз.

01.05.157р.

Дикий Ліс, Маг-Рівік

Сонце тільки почало сходити, а ми з Уллою пішли до галявини в лісі збирати квіти. Хлопці удавали вигляд що сплять, а тільки ми пішли з дому, почали з Кошою готувати святковий сніданок.

Про день народження подруги я дізналась випадково, того соліенка навіть не здогадувалась, що її очікувало. Звісно джерелом раптової інформації стала Олдрі, середньовічний гугл на ніжках.

Коли ми прийшли додому стіл зі святковим сніданком вже очікував. А які були щасливі очі Улли, коли почали дарувати їй подарунки, передати словами неможливо.

Дівчина аж розплакалась.

Як виявилось, в неї є сестра-близнючка якій батьки поділяли всю увагу, частенько забуваючи що є ще одна. Саме тому Улла навчалася тут, в Маг-Рівіку, а не в Маг-Коріфу, який був ближче до дому. Вона хотіла втекти від ролі тіні Одди, на яку її прирекли батьки.

***

Яскраве сонце, так сяяло за вікном, що не дозволяло нормально концентруватися на лекції, особливо після майже безсонної ночі. Його промені грали у молодому листі дерев, відображалось на дзеркальних поверхнях, пускало “зайчиків”, тим самим привертаючи до себе увагу. Навіть старанний Філл ні-ні, та й подивиться в вікно.

- Може все ж таки звернете увагу на те, про що розповідаю? – запитала магістр Яла, привертаючи увагу. – Й хто придумав працювати у святковій день? Ніякої ж користі від сонних учнів. Краще буде вам дати це завдання додому. Отже, записуйте які довідники вам знадобляться.

Пір’я дружно скріпили по пергаменту.

***

На аретфакториці було більш веселіше. Ми проходили кристали охолодження та нагрівання, які багато хто використовував у повсякденному житті. Після закінчення, коли йшла до холу, де на мене чекала Улла, я розмірковувала, чи вистачить мені знань, щоб самостійно їх виготовити, чи краще купити в крамниці. У вежі яку собі уподобав Гор нічого подібного не було.

- Вважаєш, що якщо будеш корчить з себе сором’язливу зубрилку, на тебе більше чоловіків поведеться? – противний голос Айши відволік мене від думок.

Я не одразу зрозуміла, що звертались саме до мене, бо занурилась в розрахунки. З новою пам’яттю, було не важко робити елементарні підрахунки на ходу.

Давно я її не чула й не бачила. Навіть вчора на святі вона була відсутня разом зі своєю шайкою.

- Оглухла, чи що? – ніяк не заспокоювалась Каштанка.

- Чого знову гавкаєш? Від гніву, що на тебе ніхто більше не звертає увагу?

- Мені ці низкородні не потрібні! – розізлилась дівчина.

Всі, кого Айша встигла дістати, називали її Каштанкою. Але коли та дізналася, що це собаче прізвисько, вибухнула вулканом злоби. Свідки розповідають, що навіть вікно розбила від люті.