Частина Друга. 2. Весна 157р.

10.03.157р.

Маг-Рівік

Я з усього розмаху влетіла в пишну ялинку й мене з головою накрило снігом, яким до цього були щільно обліплені гілки.

- Вже краще, - похвалив Вальдегор, допомагаючи піднятися на ноги.

Я з ним була не зовсім згодна, але сперечатися не стала. Сьогодні ми відпрацьовували навички рукопашного бою, й мені коштувало багато зусиль, аби не перетворитися на дракона. Не знаю чому, але коли в моїх руках був меч чи лук, майже не виникало бажання вирвати горло голими кігтями. Гор про це знав, але все одно не боявся спарингу зі мною.

- Досить валятися на снігу. Сніданок охолоне, - покликав нас Коша. А коли опинилися на ґанку, кинувши на нас незадоволений погляд видав по вінику та додав: - в будинок в такому вигляді не пущу.

Позбавившись снігу, ми увійшли в дім, де запах свіжої випічки зі смаженим м'ясом викликав голодне бурчання.

- Сьогодні знов піду до руїн, - сказав Вальдегор, після того, як втомив перший голод. - Можливо, цього разу буде більше можливості дізнатися про те місце.

- Було б не погано дізнатися хоча б назву міста, - пошуки я підтримувала.

До Маг-Рівіка вампір більше не виходив. Книги в будинку скоріше були відсутні, аніж присутні. Мої тоненькі конспекти прочитані до дірок, а роботи по дому не було, Кош добре справлявся зі своїм завданням. Того друг й лазив по лісу в пошуках чогось нового та відповідей: "Хто він?", чи "Звідки тут узявся?".

- У місті була бібліотека чи архів, - продовжив хлопець, - але вона повністю згоріла. Всередині лише залишки попелу.

- Якщо бібліотека, то шкода.

- Тобто архів ні?

- Також шкода, але не так сильно, як книги.

- Будите продовжувати, хтось запізниться до школи, - перебив нас домовий.

Запхавши в себе останню ковбаску на ходу, та перестрибуючи через сходинку, піднялася за сумкою.

***

Заняття, у чимось роздратованого магістра Ванліра розпочався з того, що ми здали реферати, задані на попередньому уроці. Обрав двох “жертв”, серед яких був Філл та хлопець на ім'я, Патрік Брек, для захисту своїх робіт. Учні впоралися з завданням, що, безсумнівно, спричинило покращення поганого настрою. Далі урок пройшов легше. Магістр розповів про методи "харчування" немерців: кров, плоть, енергія та емоції. Але на жаль не обійшлося без чергового реферату. Паперу не накупишся, особливо за його ціною.

А от після обіду біля майданчика для тренувань з елементаристики зібралась купа народу, щоб повитріщатися на мене. Я це добре відчувала, бо зайва увага заважала концентруватися на завданні.

Магістр Дафстін на колишньому уроці поділив нас на чотири групи, згідно зі стихією. Через те що в мене був вибір, я обрала вогонь. Тепер стояла навпроти запаленої свічки і намагалася керувати полум’ям. Виходило не дуже, мені ніяк не вдавалося контролювати рівень, то було ледь помітне, то спалахувало так, що підійти було не можливо. А з натовпу чулись не добрі смішки, які сильно дратували. Магістр це помітив та розігнав спостерігачів, а я в цей час помітила двох дівок, що намагалися мені погрожувати в бібліотеці в компанії незнайомки.

А вже ввечері, коли вийшла до залу “Ведмедика” за брудним посудом помітила Частвінга Ванліра в компанії з незнайомим чоловіком. Вони гаряче про щось сперечалися, але не було змоги підслухати. І якби окрик пані Тош, я б забувши про обов'язки, тихенько підкралася. Але загрозливий вигляд жінки відштовхував усе бажання, охолодивши розум. І правда? Навіщо мені потрібні секрети інших? Чого постійно лізу у чужі таємниці? Скоро буду як Олдрі – ні дня без свіжої плітки.

11.03.157р.

Маг-Рівік

Неочікуваний стук у двері з самого ранку змусив нас з Кошем насторожено перезирнутися. Хто б це мав бути?

Вальдегор пішов ще на світанку на розвідку до лісу. Та й не міг він потрапити в місто. А Філлігран, ще був не в курсі де я живу.

Спустившись до цоколю все ж відчинила двері.

На порозі стояв гном зі згортком в руках.

- Ятаар Лій-Фо Ольше? – запитав він у мене.

- Так.

- Вам посилка. Ви можете підтвердити свою особистість?

- Одну хвилинку.

Залишивши гнома в крамниці під наглядом Самідіра, сама хутко забігла за кут, щоб із браслета непомітно дістати сувій-паспорт.

- Так, все збігається. Розпишіться ось тут. Це ваша посилка та ваша накладна, а це моя. Гарного вам дня. До побачення.

- І вам гарного.

Зачинивши двері за гномом-посильним, я обережно зняла обгортку. Під нею виявилася невеличка скринька, від якої пахло знайомим лісом.

***

- Ельфійська робота. Витончена. Надійна. Це скринька, це телепорт, та складається з двох частин, - виніс вердикт пан Прієр. – Перша в тебе, друга, в того хто хоче з тобою спілкуватися. Треба покласти в середину листа, та натиснути в певному порядку ось ці символи, лист одразу телепортується в іншу.