Частина Перша. 2. Зима 156-157рр.

02.12.156р.

Дорим

Через те що ніколи не могла нормально спати на новому місці прокинулась ще затемна, і з заздрістю подивилася на напівельфійку, яка солодко спала. Дівчина прийшла далеко за північ, рухаючись якомога тихіше, але скрип і шурхіт мене все одно розбудили. Вдягнувшись і заплівши довгу косу, вийшла на вулицю в туалет. Пробіжка туди-назад разом із морозом та вмивання снігом розвіяли залишки сну, обдарувавши бадьорістю.

Зал як очікувалося, був порожній. Ні, меблі в ньому були, а ось хоч одного розумного - ні. Навіть охоронець кудись подівся. Заходь, хто хочеш, бери, що хочеш. Якось не віриться, що злодіїв у цьому світі зовсім немає. Навіть навпаки, судячи з вчорашніх поглядів перехожих. Трохи зазіхаєш, й твої голі ноги стирчать з підворіття та синіють. Сподіваюся, ніхто зі сторонніх не увійшов до заїзду і не лазить по кімнатах, замки там хисткі. Мені то що, все найважливіше завжди з собою в браслеті. Зняти артефакт неможливо, до того ж поки він не активний, це ледь помітне, біле татуювання на зап'ясті.

- Ви рано, - швидше засмутився, ніж здивувався охоронець із в'язанкою дров.

- Так вийшло. А сніданок я скоро зможу отримати?

- Зараз схожу на кухню. Ви сідайте, та ближче до вогню. Мороз на вулиці до кісток пробирає. - Підкинувши у вогонь пару полін, чоловік пішов на кухню.

Стояти справді не було сенсу, і я зайняла один зі столиків ближче до каміна. Той, за яким сиділи вчора. Відзначивши чистоту стільниці, хтось уже встиг не тільки поставити меблі на місця, а й вимити зал після нічних гулянь. І вже думала дістати блокнот і ручку, щоб скласти на сьогодні план дій, як з кухні вийшла дівчина з повною тацею їжі. Гарячі млинці, ягідне варення, шинка, варені яйця, сир, той самий хліб, тільки свіжої випічки й все це знову належало запивати елем. Так і спитись недовго. Потрібно терміново знайти альтернативу. І якщо у цьому світі немає чайного листа, то трав'яний збір також згодиться. З'ясувавши у робітниці, коли відкриваються крамниці, почала неквапливо снідати в очікуванні, коли проб'є потрібний дзвін.

***

За порадою дівчини з канцелярії в першу чергу пішла до гільдії магів за документом, який засвідчить, що я чаклунка в якій щойно прокинулась сила, та їду до Маг-Рівіка на навчання, щоб уникнути зайвих проблем на шляху. Документ мені видали швидко, цьому посприяв магістр Ланг, якого я зустріла в холі. Чоловік мене впізнав, і одразу провів до потрібної кімнати відклавши свої справи. По дорозі запитав як почуваюся, чи є перші прояви магії, і де інші? Я чесно відповіла що стан мій задовільний, магія поки спить, а решту я бачила останнє біля дверей канцелярії. Магістра мої слова про товаришів здивували, але він зладив з емоціями й попросив передати, щоб вони також зайшли до гільдії за довідками. Ще він додав, що вступні іспити тривають з першого по двадцяте лютерія або врожарія, кожного року. Чоловік в поспіху забув про це наголосити. Я ж в свою чергу задала головне питання яке ще вчора крутилося в голові, але від напливу інформації постійно забувалося: нащо ми з'явилися в цьому світі? Чоловік пильно подивився на мене своїми сірими очима і чесно відповів, що навіть здогадки не має. Може відповідь є у жерців, але ті не поспішають відкривати цю таємницю. Лише час дасть відповідь на це питання.

Подякувавши за допомогу, ми на цьому розійшлися.

Я чесно намагалася прочитати видані документи, але в мене нічого не вийшло. Мабуть, дія закляття спала раніше аніж припускав пан Ланг, тому потрібно терміново вивчити місцевий алфавіт. А краще знайти вчителя для пришвидшення.

Далі мене очікували торговельні ряди.

Я довго вешталась між продуктовими лавками, запам'ятовувала ціни, і рахувала в скільки може обійтися подорож на свої двох. Ідея йти пішки мені не дуже подобалась, адже могла затягнутися місяця на три, не менше. Так і на вступні іспити спізнюся, потім інших пів року чекати. І грошей на портали шкода. Мабуть, в мені прокинулась жадібність драконів.

Ознайомившись з асортиментом і порядком цін я повернулася до “Північного Вітру” у змішаних почуттях, і вже подумувала залишитися в Доримі до літа та спробувати заробити грошей.

Заїзд знову гудів. Потраплянці співали, їли, горланили пісні, і здавалося ні про що не дбали. Особливо про гроші, чи то не розібралися у місцевих цінах, чи то у них туго з математикою.

На цей раз в залі зібралися майже всі, жерців тільки не вистачало. От їх я останній раз бачила ще під час розподілу. Може для них були якісь окремі пільги, того їх тут не було зовсім?

Компанія ж магів сиділа окремо, і весело гоготіла над жартами. Набравшись сміливості, я не питаючи дозволу, підсіла до них.

- Вітаю! - Миролюбно привіталася я, хоч мала повне право наїхати, що вони вчора пішли, не дочекавшись мене.

- А ось і наша велетня знайшлася, - сьорбаючи пиво, сказав Конн.

На “велетню” я здивовано скинула ліву брову. Як пам'ятається обидва хлопці були хоч і не багатьом, але вищі за мене.

- І де ти була? – хлопець явно був напідпитку.

- По крамницях ходила. Оцінювала у скільки може обійтися дорога до Маг-Рівіка.

- І як? Вдало?

Його тон мені не сподобався. Як і емоції, що виходили від нього. Пожадливість, до чотирьох дівчат і зневага до мене. Щоб до мене відчували пристрасть, на цей час, не хотілося, а ось трохи поваги і крихту інтересу до того, що дізналася - навіть дуже.