Розділ 27

ТРАВЕНЬ

Всі бігали радісні і щасливі. А я навіть не розумів, як так швидко пройшов весь рік. Єдине, шо змінилося від березня - це те, шо ми більше не говоримо з Іваном. Взагалі. Але я постійно бачив Катю і Лесю разом. Заздрю їхній дружбі. Вона так довго в них триває...

Сьогодні середа - останній дзвоник. Наш клас примусили чекати в коридорі, поки покличуть вийти на шкільне подвір’я. Я став з другом трохи далі від інших.

Далі показалася Катя з Лесею. Остання активно розказувала шось. Я побачив, шо Катя побачила мене і перестала слухати. Так сумно дивилася на мене.

За ними вийшли з їхнього класу хлопці:

- Малишня стоїть і дивиться.

- Шо ви дивитеся? Ви гроші платили?

- А ті чо так далеко стали?

- Та хвате вже вам, - сказала Леся і продовжила розказувати історію.

Я помітив як Іван уважно дивився на неї і засміявся.

Потім нас покликали. Ну і все було, як завжди. Директорка розказувала про найкращих учнів, про цей рік, але мені якось не було цікаво. Потім все це закінчилося. Я вже хотів йти додому, але мене хтось зупинив.

- Володя!

Я обернулася. Це була наша класна.

- Зачекай, поки всі підуть.

Ми стояли прямо біля воріт і дивилися на всіх. Як же довго вони йшли. І саме тоді я побачив свою маму. Вони приєднался до нас. Сьогодні в неї кращий вигляд.

Коли всі пішли керівничка ше когось скзала чекати.

- Та де вона? – нервувалася вчителька.

- Це та дівчинка, яка має сказати? – спитала моя мама.

Я почав хвилюватися. Лілія Митрофанівна подзвонила, але ніхто не взяв трубку.

- Я вже тут! – крикнула ззаду Катя. – Мене ше затримали для фотографії.

Вона подивилася на мене та всміхнулася. Я не зміг зробити те саме.

- То шо маєш нам сказати? – почала мама.

- Я не знаю як сказати...

- Катя, ти подзвонила вчора до мене і до пані Валерії в восьмій вечора і сказала, шо нам треба поговорити, а зараз ти не маєш шо сазати? – схоже Лілія Митрофанівна починала нервовувати. Не дивно – вона хотіла додому на канікули.

- Короче, над Володею знущаються цілий рік і всі про це знають. Його обзивають, сміються, спеціально дістають. І не тільки однокласники.

Я не знав, шо робити, тому просто втік.