Розділ 23

Понеділок.

Треба йти до школи. А я не хочу. Думав, навіть прикинутися хворим, але мама не повірить. Скаже, шо всі канікули все було добре, а тільки до школи – зразу хворий.

До речі, Іван таки вчора приїхав. Я спитав, чого він не приїхав позавчора. Сказав, шо то всьо мама винна.

Ми йшли разом і сміялися дорогою до школи. Він знає, але вже забув. Це було жахливо.

Коли ми підійшли до школи, то побачили Катю і Лесю на сходах. Леся показувала нові прикраси  і вони обоє сміялися, а коли побачили нас, то  перестали і просто обернулися. Я не знаю, це добре чи погано?

Як зайшли в школу, то почули інших:

- О, дивіться, хто йде.

- То це вони?

- Ніка, не дивися на них, вони по старших.

- Романтики.

Іван не розумів.

- Володя, ти нічо сказати не хочеш?

Я думав, як все пояснити, але продзвенів дзвінок і ми швидко побігли в клас.

Перший урок була математика і я ніяк не міг зосередитися на словах вчительки, бо думав, шо сказати своєму другу.

Дзвоник на перерву вибив мене зі своїх думок.

Ми пішли в коридор, сіли на диванчик.

- Ну? – почав Іван.

- Хіба ти забув? Всі знають, шо ми любимо Катю і Лесю.

Він вдарив себе по лобі.

- Шо з пам’яттю в мене? Треба їм нагадати, шо ми літом закордон їдемо.

- Ти тупий? Хто нас слухати буде? Їм по барабану.

- Ну, пеший раз повірили...

- Тоді ми були двома п’ятиклашками, один з яких щоденник має і все, а зараз ми вже зовсім інші люди.

Додому я йшов сам, бо Іван пішов на репетиторство до нашої вчительки англійської мови. Коли тітка Наталя побачила оцінки свого сина, то вирішила, шо треба з тим шось робити. Просто вона дуже хоче його затягти на вчителя англійської. Постійно каже, шо це круто. А сам Іван хоче стати інженером.

Я теж часто думаю, ким хочу стати, і ніяк не можу визначитися. Мама каже, шо я ше замалий. Коли вже стану більший, тоді зрозумію. Тільки я не хочу працювати з хворими. Навіть в аптеці. Бо я коли дивлюся на  таких людей, мені стає їх дуже шкода і я думаю, яка це нудна робота.

По дорозі я знов наслухався образ.

- О, вже сам вертається!

- А друга де загубив?

- Певно, з Леською загуляв.

- А цей чо до Каті не йде?

Хотілося плакати, але я не дозволяв собі перед ними. Дивився на всі сторони, слухав, шо робиться навколо.