Розділ 22

Субота.

Не знаю, що це за діалог. До чого він був? Якийсь дивний. Але годі про це, у мене є інша інформація.

Бабуся постійно говорить з дідом. Той каже, шо в кота проблеми з нирками і треба ставити гемо... Знов забув слово.

Бабця через це постійно свариться, вона каже, шоб дідусь перестав любити тварин так сильно і панькатися з ними. Я її не розумію – він ветеринар!

І ше я стараюся по всякому уникати гостей. Особливо отого Андрія. Не тому шо я його боюся, нє, ви навіть не думайте, просто так буде ліпше. Але він взагалі якийсь тупий, до сих пір не зрозмів, де в хаті чашки🤦‍♀️

І ше мама з’їла аж дві шоколадки. Я не казав, в неї є ціла шухляда солодкого. Вона його не їсть, бо не хоче поправитися, хоча деколи я бачив як вона могла з’їсти 10 цукерок на раз. Таке в неї стається тільки тоді, коли переживає сильний стрес.

Тільки сьогодні я зрозумів, шо через два дні в школу і я боюся туди йти. Я боюся йти через Катю. Вона ж знає, шо я її люблю.

Я досі не розуію, чому вона не прийшла до мене на поріг і не облила якимись образами. Вона то рішуча ж.

Але ні, ображати вона точно не буде.

Іван мені надіслав листа вчора. Виявляєтья, він вертається вже сьогодні, а не завтра.

І ше, сьогодні 7 січня, тобто Різдво. Це свято ми поважаємо більше, ніж Новий рік.

Вчора ми наготували 12 страв. Цілий день всі парилися на кухні. Тільки Андрій з Оксаною кудись поїхали з самого ранку.

Потім бабуся стежила, коли вже зійде перша зірка і ми всі сіли вечеряти.

Бабуся хотіла, шоб вони вернулися саме завтра, бо кажуть, шо якшо на Різдво до хати першим зайде чоловік, то не буде сварок до кінця року(чого нам всім дуже треба), а якшо жінка – то будуть  хвороби.

- Лесь, твої ше не вернулися. Де ж то вони так поїхали? – спитала бабця.

- Ну а я шо знаю. Та десь поїхали.

- Кать, шо ж ти нічо не їсь? – сплеснула долонями бабуся. – Та тобі поправитися треба, дивися яка худа.

- Я не хочу... – пробурмотіла.

- Як це ти не хочеш?

- Може, тому шо в мене анорексія?! – крикнула і пішла в кімнату.

Коли вони вже поїдуть, я не витримую.

А ше нас заставили вдягнути світлий і новий одяг, бо якшо вдягнути старе і темне – то знов сстанемо бідними.

Сьогодні ми стали аж в 6 і пішли до церкви на 7. Там простояли майже 2 години. Бабуся дуже раділа, шо падає сніг, бо це до врожаю. Як бачите, вона знає багато прикмет.

Я весь день як на голках. Не можу дочекатися приїзду друга. Тільки почую надворі шум – зразу кидаюся до вікна.

А ше ввечері на кухні у вікно постукав голуб. Бабуся сказала, шо це означає радісну звістку. Одним словом, Різдво вийшло набгато щасливішим, ніж Новий рік.

Так і пройшов день, а Іван не приїхав.

Брехло, тьфути.