Розділ 20

Понеділок.

Вже друге січня. Ше тиждень і приїде Іван😁 Хотілося написати листа йому, але грошей нема. До речі, сьогодні мама зранку ходила годувати тварин діда. Мене з собою не взяла, бо там так зимно... Сказала, шо, напевно, я ше тиждень просиджу вдома. Не хочу. Я не знаю, шо тут робити весь день, тому вирішив простежити, шо будуть робити інші.

Найбільше мене зацікавили наші гості. Вийшов на кухню, бо тут дверей нема і добре все видно. Та ше й ніхто на тебе не подумає, бо можна просто вдати, шо ти їси або п’єш чай.

Побачив дядька Андрія. Він вдягнувся і пішов на двір. За ним цьоця Оксана. Чого вони всі надвір йдуть, а мені не можна?

Підійшов до вікна і подивився, де вони.

Зайшли в наш садок і сіли на гойдалку. Я надіявся, шоб бабця Леся не вийшла до них і теж не сіла на гойдалку, бо вона точно проламається.

Я зрозумів, шо більше нічо цікавого не побачу, тому вернувся назад на табуретку.

Хм... А як вирішують ситуацію з кредитами? Ану я підслухаю.

Спочатку ніц чути не було, але потім.

- Ну і шо ти збирєшся робити?

- Ну, може, позичу в когось.

- Ти ж знаєш, шо там купа відсотків і треба швидко віддати.

- Та знаю я, мамо, знаю. Не тисни нема. Я шось придумаю, але зараз я не знаю, шо робити.

- Ага, придумає вона, ти вже придумала. Слухай,  роби шо хоче, але нікому ніц не казати. А то скажут, шо в мене дочка відбита.

Я почув кроки на порозі і побіг на кухню. О! Вернулися ці двоє. Але якісь вони не такі щасливі. Що ж сталося? Знову підслухаю.

-  Андрій, як ти можеш?

- Оксан, ми вже давно хотіли розлучатися.

- Ну і шо? Але це мало бути не так.

- Послухай, ти мені і так вже сто разів зрадила.

- Та яка зрада? Між нами нічо не було. А Марта твоя дитину носить!

Ого! Оце деньок цікавий.

- Давай так, коли вернемося, то зразу подамо на розлучення.

- І ти одржишся з тою дівулею? Та ніколи в житті. Я свою згоду не дам.

- Ах значить так. А ти знаєш, шо суд в такому випадку дасть розлучення і без твоєї згоди?

- Шо? Та не може такого бути.

- Між нами вже не було нічого. Ми жили, як чужі люди.

- Андрій, нас хтось підслуховує.

Мене посадили.

Чи то я сам сів.

До мене говорили.

Чи то при мені.

Я дивився в підлогу і рахував подряпини.

Чи то було єдиним, що піддавалося рахунку.

В кімнаті було затісно.

Чи то в мене всередині.

Сказали встати.

Чи то я пішов.

Сказали мовчати.

Чи то я слухав.

Тепер настав час мовчання.

Чи то він не закінчився.