Розділ 15

Вівторок.

Сьогодні всі старшаки почали обговорювати те, шо вчора я грав в сніжи з «малявками». Коли це побачив, то почав плакати. Мені вже навіть було страшно вийти на вулицю, але більше я боявся, шо тих троє ідіотів прийдуть до МОГО дому! Та хто вони взагалі такі? Вони навіть дивитися на нас не можуть. Ми поважний рід Крижанівських! Таке мені постійно каже тато і не можу про це забувати. Я вам не просто людина, я Крижанівський Володимир Адамович, абревіатура – КВА. Ой, забудьте про це. Ніяке я не «ква» і не жаба. Надіюся, в школі не додумаються і в мене не буде прозивачки-обзивачки, як ми кажемо.

Вже майже кінець грудня, а точніше 27. Бабуся постійно бігає, готує кімнату до приїзду гостей. Виявляється,  вона замовила ше одне ліжко і поставить його там. Шо за жах! Люди приїдуть на 8 днів, а роботи! Цікаво, якшо вони про це дізнаються, то хоч подякують?

Моя мама і тітки тоже не раді і навіть сварилися з бабцею. Вона для гостей старається більше, ніж для тих, хто живе в цій хаті.

І ше, то ліжко мають привезти десь 30 числа. Замовила вона його вчора і ше сказала, шо поки його не буде, то вона митиме кімнату кожен день по два рази!

Мені страшно. Заберіть звідси мене хоч на день.

Я тільки прислухався, чи хто не йде. А ше чекав завтрашнього дня. Чому? Бо мав прийти лист від Івася. Зазвичай, він йому приходить за день, потім ше день він уважно вичитує і готує відповідь, а тоді ше день, шо прийшов до мене. Тобто всього три дні, але цього разу ситуаія була екстренна, тому я вибрав експрес-доставку. Отже, лист вже в обід сьогодні буде в нього. А завтра – друг надішле мені.

Постійно ходив по кімнаті і мама це помітила.

-  Володя, шось сталося? Ти ніби стривожений.

- Та нє, ма, просто нудно.

- В мене якраз є для тебе заняття. Треба полізти в льох і записати, скільки чого є банок. Я не можу, бо готую їсти. Тато сніг розчищає. Тітки, ну... Ти сам розумієш, ледачі капєц. А бабуся тільки думає, як би то своїх сестер прийняти.

Я кивнув і відкрив шафу. Взяв куртку, листочок і ручку.

В підвалі було темно. Світилася тільки одна лампочка, але толку мало.

На всіх банках були записи по типу «огірки квашені», «огірки мариновані», «помідори», «малинове варення» і так далі.

Я почав все рахувати і писати. Боліли очі від темряви. Я знав, шо ше є лінійна лампа, але я не знав як її включити.

Все так смачно виглядало... 🤤 І коли я закінчив, вмовив маму відкрити банку вишневого варення. Тому сьогодні в нас на вечерю буде манка і пиріжки.

До речі, близнючки вже майже не говорять. Може, через холод в них нема сили, а може, вони дійсно задовбалися постійно про одне і те саме торочити. Хоча нє. Я завжди думав, шо вони ніколи не задовбаються.