Розділ 9

Середа.

Наступного дня я дуже рвався до школи. Коли ми з Іваном зайшли до класу, то почули таке:

- О! Прийшов наш Володя. А щоденник покажеш?

- «Любий щоденничку, сьогодні з мене посміялися в школі...» - почала кривляти одна дівчинка.

Капєц! Тепер навіть мої однокласники не будуть за мене заступатися. Ми трохи розгубились, але Іван швидко дав раду:

- А ми літом летимо в тур.

Всі затихли.

Але через декілька хвилин знову почали сміятися. Ми перезирнулися.

- Не повірили? – прошепотів я.

- Певне.

Ми думали, шо робити. І знов Івась виявився мудрішим.

- І ми будемо жити в готелі «Георг V».

І тоді вже всі остаточно замовкли. Хто дивився вражено, хто заздрісно, а хто розгублено.

- Брехня сивої кобили, - крикнув Михайло, який сидить ззаду мене.

- Та хіба про таке можна брехати? – сказав я  стало трохи стидно. І тоді до мене прийшла одна думка і почав переживати.

Тоді ми сіли за парту.

- Чуєш, та вони ж літом побачать, шо ми тут і як то буде?

- Я на все літо поїду до бабці. Якшо хочеш... – недоговорив, бо я перебив.

- Хочу! – ледь не крикнув я.

- Тоді поїдемо разом, - договорив він. Якийсь час посидів мовчки, а тоді раптом спитав. – батьки тебе відпустять?

- Сто відстоків! – але насправді я не був такий впевнений.

Потім спитав маму. Вона сказала, шо їм всім разом треба це обдумати.

- «Йой! А якшо скажуть, шо нема чого туда їхати?»

- А те твоє село далеко? – спитав я Івана.

- Та нє, це сусіднє. Тим більше, бабця живе на самому початку, - це мене справді заспокоїло.

Не знав я ще тоді, яким особливим воно стане для мене через 5 років...

Після уроків ми пішли до мене, шоб трохи вивідати інфи про ті міста. Все ми виписали собі в нотатки в телефоні.

Шкода, шо до червня так далеко, бо ми пару днів будемо брехати школі, а потім вони забудуть і почнеться все спочатку.