Неділя.
Після того, шо сталося в середу, я думав, шо вже не буду нічо писати тут, але я так не зміг.
Весь час я ходив дуже сумний. Мама навіть спитала. Але я просто відмахнувся. Потім я почув, шов вона дзвонила вчительці. На щастя, та ніц не знала, тому мама вже не звертала на мене уваги і мені стало легше, бо не довелося брехати.
Вчора дещо сталося.
В обід я зайшов в групу сьомого класу. Там далі всі насміхалися. Навіть з інших класів. Не розумію їх. Ну веду я щоденник і шо? Може, мені вмерти тепер через це?
Кожної неділі ми всією сім’єю ходили до церкви. Я ревно молився і все таки це дало результат, бо я побачив, шо дехто мене почав захищати, але їх також ображали, та мені стало трошки легше.