Розділ 4

Середа.

Тато сьогодні вже спустився на сніданок. Тьотя Орися та Інна мовчали і навіть голови не підносили.

Як завжди, пішов до школи з Іваном. Я йому розказав, як вчора ми з Юрою провели в мене день. Йому теж не сподобалося. Взагалі він сказав, шо не можна лишати чужу людину в своїй кімнаті саму, бо ніколи не знаєш, шо вона зробить. Я сказав, шо все нормально, і це просто Юра, але Іван сказав, шоб я так більше не робив.

Після другого уроку я пішов в їдальню. Переді мною стояли якісь старшокласники. Вони шось пару разів оберталися до мене і сміялися. Мені було незручно і вже хотілося піти, але я їсти я хотів сильніше, тому терпів.

Коли я вже сів за стіл, до мене підійшов Івась. Він був якийсь дивний. Стояв і просто дивився на мене.

- Шо таке?

Він похитав головою і сів біля мене та задумався.

- Ти нічо не купиш?

Іван не зрегуавав.

- Ей! – я його дьоргнув. Тоді Івась нарешті обернувся до мене і перепитав. Я повторив питання.

- А... та я піду, зараз шось візьму, - і пішов. Я не розумів, шо це з ним.

Може, знову побачив Лесю з кимось.

Ми з Іваном в молодшій школі любили ходити в старшу. І таким чином я знайшов свою Катрусю, а він Лесю.

Вони дві найкращі подруги. Вони цього року перейшли в 9 клас.

Катя висока і блодинка. Волосся має довге і я досі пам’ятаю як перший раз побачив, коли вона відкидала його назад... І тоді все почалося.

А Ось Леся, тобто, повне ім’я Олександра, нижча і волосся в неї також довге, але жовте. Пофарбоване, хоча від природи воно світло-жовте. Як ми зрозуміли, Леся дуже балакуча, тому думаю, шо їм з Іваном було би добре.

І, напевно, через це біля неї постійно крутяться хлопці. А вона й не проти такої уваги. Тому Іванові нелегко.

В мене ж ситуація інша – Катя не хоче ні з ким знайомитися. Залицяльників у неї теж немало, але вона відкидає їх. Як же я люблю дивитися, коли до неї підходить весь такий гламурний пацан, а вона плює йому межи очі...

Коли мій друг прийшов і сів за стіл, то далі був задуманий.

- Та шо сталося? – не витримував я.

- Ти заходив в групу старшокласників?

Усі класи мають свій чат у телеграмі, де обговорюють все на світі. Крім того, кожен має доступ до чатів інших класів. Трохи дивно, але таке є чомусь. Видно, не додумалися зробити ососбисті чати.

- Та нє, а шо там?

Іван взяв телефон і показав мені повідомлення від того самого Юри, надіслане пів години тому.

(Я зараз вам таке розкажу, шо ви помрете від сміху. Вчора пішов до того вОлОдІчКі з 5-Б, хотів подивитися на його халупу і побачив в його шухляді щоденник. Ця малявка веде свій щоденник. Зараз кину вам фотки цього позору:)

Далі були фотографії того, що я писав за минулі дні.

Інші ж діти писали, який я придурок і сміялися з мене.

Раптом зник весь апетит. Який я дурний! Це все через мене. Правду казав Іван.

- Так, Володя, спокійно. Ми зараз підемо і про все розкажемо вчительці, - запропонував Іван.

- Ні! Нікому нічого не розказуй. Бо тоді вони ше більше з мене посміються. Скажуть, шо я стукач.

- Так не може бути.

- Може, якшо я доведу, шо ніяка не малявка.

Івась тільки зітхнув і ми разом пішли до класу.

На уроці мені важко було зосередитися, бо я постійно думав, що було б, якби я вчора відмовив Юрі.

Зрозумів, шо тепер я не буду якимось п’ятикласником, а буду сильним і крутим пацаном. Вони ше всі мені позаздрять...