Щоденник Володі

Розділ 3

Вівторок.

Сьогодні все було, як завжди. Тільки на сніданок не прийшов тато, а близнючки сиділи тихо.

В школі деякі старшокласники чогось дивилися на мене якось дивно. Я не розумів, шо сталося.

- Слухай, на мене чось всі дивляться, ніби сміються, - сказав я Іванові.

- Та ми ж просто для них малявки. Вони скоро школу закінчать, а ми тільки в 5 класі. Так все було.

Це мене трохи заспокоїло.

Після уроків до мене додому прийшов не Івась, а Юра Коцюбенко. Він вчиться в сьомому класі. Він теж любить читати, але живе дуже далеко від мого дому.

На жаль, цей хлопець сирота. Живе тільки з бабусею в квартирі гуртожитка. Його бабця колись давно працювала на текстильній фабриці і тому дали їм невеличке приміщення. Тепер того заводу нема, але купа людей там працювала, та зараз хто виїхав, хто вмер, а хто спеціально вийшов заміж, щоб жити деінде. Ми знали добре один одного. Напевно, якби не вийшло з Іваном, то він був би моїм другом.

Він сам підійшов до мене, коли закінчився останній урок.

- Володь, слухай привіт! – якось невпевнено говорив він.

- Привіт, Юр!

- А мо’, сьогодні підемо до тебе?

- А... Нашо? – я був здивований. Трохи злякався, бо ми ніколи не ходили один до одного додому.

- Ну, книжки якісь в тебе візьму

Тут побачив мою реакцію:

- Та не бійся. Ми ж майже друзі.

«Майже друзі» - звучало в моїй голові.

- Ну ок, тоді пішли.

Ми пообідали та я вирішив зробити нам чай, а він поки думав над книжками в моїй кімнаті. Ех! Це вже потім я зрозумів, що НАСПРАВДІ Юра там робив...

- Ну як там? Шо ти візьмеш? – весело запитав я, заходячи з двома чашками трав’яного чаю.