Розділ 2

Понеділок.

Коли я встав, то надворі було ше темно. Я здивувався. Подивився на годинник, а там 06:09. Так як зараз середина вересня, то сонце сходить пізно.

Не розумію, чого це я так рано прокинувся... Але ладно. Я рішив трохи почитати «Маляку – принцесу Драконії».

І тоді продзеленчав будильник. Я знав, шо зараз прийде мама. Так і було.

- Володю, синочку... – казала вона лагідним голосом, поки відчиняла двері. – О! А ти вже встав. Шо тобі снилось? – постійно це питала.

- Нічо, - в основному це я казав.

- Добре, тепер йди на кухню.

Там бабця наливала всім рибну юшку.

- Привіт! – всміхнулася вона мені.

Я сів.

- Лєрка, а ти чула, шо Семен Рибак розлучився, - підморгнула тьотя Інна.

- Та яке мені до нього діло?

- Ну він гарний, має велику зарплату... – почала тітка Орися.

- Замовкни! – наказав сердито мій тато.

- А шо такого? – перезирнулися близнючки.

- Дівчата, їжте, - сказала їм спокійно бабуся Єва. - Ви від самого весілля чогось проти Адама.

Тоді я вмився, вдягнувся і пішов до школи з Іваном.

Сьогодні в нас була математика, українська мова, природознавство, інформатика, література і фізра.

Тоді я пішов до Івася додому. Там ми трохи поговорили.

Я вернувся додому. Я мусив сам пообідати і сідати робити уроки.

Тоді ше трохи почитав і пішов вечеряти.

- Лєрка, ти подумала над пропозицією? – спитала раптом тітка Орися.

- Шо? – шокувався тато.

Тітка вже розтулила рота, шоб шось сказати, але мама її перебила:

- Та вона як завжди – шось видумує. Хіба ти не знаєш?

- В тому й справа, Лера, чого вони постійно тебе сватають? Ти ж одружена!
- Та не сватаємо... – тихо сказала тьотя Інна.

- Ану рота стули! – тато вдарив по столу рукою так, що аж усі підскочили.

- Адам... – почала бабуся.

- Тихо всі! Як же ви мене задовбали. Безсоромні. Як ви можете так спокійно за цим столом розказувати моїй дружині про неодружених чоловіків? Як?

- Та ми ж просто говоримо про новини в селі, - намагалася виправдатися тітка.

- А чого я ше не чув ніц про жонатих?

- Любий, заспокійся, - вмовляла мама.

- Я ненавиджу вас! – він встав з-за столу і пішов.

- Бо ти, Адаме, селюк! – крикнула йому вслід тьотя Орися.

- А ви хто? – спитав тато.

- Ми..., - задумалася тітка Інна

 - Не з села явно, - закінчила Орися. - Це дуже велика різниця. І взагалі, чого ви вже тут 10 років живеш? Чо не переїдеш? Шо, грошей нема?

- Доню, ти ж знаєш причину. Я не можу їх відпустити, - пояснила бабця.

- А чому? – продовжували близнючки.

- Так, діти мої дорогенькі, якісь ви сьогодні знервовані. Певно, магнітні бурі. Ліпше доїдайте.

- Я більше не сяду з ними за один стіл! – крикнув тато.

- Синку, послухай, сьогодні ти кажеш таке, а завтра вже й забудеш, - бабуся пробувала заспокоїти його.

Тато зітхнув і пішов в кімнату. Мама побігла за ним, а я вже й не хотів їсти, тому просто повернувся в кімнату. Вирішив, шо вночі піду до Івана і все розкажу.

***

- Та ти шо? А ти ж пам’ятаєш як твоя мама говорила рік тому? – спитав мене друг.

- Та пам’ятаю...

- Коротше, в твоєї мами є коханець.

- Не кажи такого. Та то просто дурниці тих близнючок.

- Я так не думаю.

Я не хотів вірити, але тато Івана колись мав коханку і його батьки розлучились. Я не уявляю, шо було б як би в мене таке сталося. Мама казала, шо відправить мене до тата в село. Я був дуже засмучений.

- Та заспокойся. Може, до твого тата не дійшло і вони ше не так швидко розлучаться... Тьотя Лера ж казала, шо коли ти підростеш, - певно, зрозумів, шо наговорив зайвого.

- Я не хочу жити в якомусь задрипаному селі разом з бабусею, яку навіть ніколи не бачив. Та й вони з татом посварені.

- Ну, ви можете переїхати в ту хату, де колись жив твій дід. Ти знаєш, де то?

Я похитав головою.

- Не переживай, я все буду з тобою. Може, якось літом приїду, - засміявся Іван.

Я був радий, шо маю такого прекрасного друга, який мене завжди підтримає. Я обняв його і подякував, а тоді пішов назад. В кімнаті я заснув і спав аж поки мене мама розбудила.