Начальник відділу поліції продовжував сидіти на стільці, та уважно дивитися на дівчину, роздумуючи про все, що вона розповіла. Він тримав два пальці на губах, повільно хитався на стільці, сів зручніше, протягнув руку до стакана з водою, повільно зробив декілька ковтків, повернув його на місце, повертаючи руку до себе, вхопив пістолет притягнувши його ближче і коли дівчина вже перестала говорити, він уважно подивився на неї, хитнув головою в сторони, помалу сперся однією рукою об стіл, а іншою за спинку стільця, піднявся в гору. Мовчки обійшов стілець з іншої сторони, сперся руками об спинку, подивився знову на пістолет і вмить відвів погляд на неї.
- І які були відчуття? - вимовив холодно, не змальовуючи жодного виразу.
Яна підняла повільно голову, поглянула на поліціянта і лише тоді він зреагував мімікою піднявши свої брови в гору.
- Я чекаю на відповідь! - знову звернувся до неї.
- Не пам'ятаю, — пошепки промовила, хитаючи головою в сторони.
- Гаразд. Припустимо, що не пам'ятаєш, — почав відходити від стільця відпустивши його, повільними невеликими кроками попрямував ближче до частини столу де лежав пістолет. - Тоді скажи! Чому після того, як ти прочитала ту історію яку написав твій навіжений брат, ти нікому не розповіла про, це. Наприклад: батькам, подрузі!?
- Я... Я розповіла! - продовжувала шепотіти.
- Невже? - здивовано поглянув на неї. - Подрузі? Я правий!
Яна кивнула головою, пробуючи не дивитися на нього, їй було страшно і ніяково від його погляду.
- І де вона зараз?
Вмить підняла голову, стиснула здивовано бровами, дивилася поперед себе.
- Хто?
- Ти не знаєш? - усміхнувся швидко видихнувши повітря. - Твоєї подруги, немає вдома вже понад тиждень, її батьки навіть подали заяву на розшук. Я не розумію одне, — обійняв себе в талії лівою рукою, ліктем правої руки сперся на неї й почав трусити долонею в сторону дівчини. - Можливо ти ще дещо приховуєш від мене, або ти думаєш, що настільки розумна, що будеш мовчати та тобі все зійде з рук, — швидко наблизився до столу, опустив руки в низ, швидким замахом ударив кулаками об нього. - Дивися на мене коли, я з тобою розмовляю, — голосно викрикнув.
Яна в той момент коли він ударив по столу, підстрибнула сідницями в гору, сильно злякалася від чого її тіло в мить почало трусити. Вона опустила голову не підкоряючись його вимогам.
Начальник поліції витягнув праву руку до обличчя дівчини, вхопив міцним стисканням долоні бороду, підняв її голову в гору.
- Я сказав дивитися на мене, коли я ставлю тобі запитання, — промовив грізно крізь зуби й пронизливим поглядом дивився у її очі. - Але ти не хочеш мене слухатися. Чому? - продовжував говорити таким же сами грізним тембром.
Дівчина ще сильніше перелякалася коли відчула його руку на своїй шкірі. Вона хотіла опиратися і не дозволити йому підняти свою голову, але його руки були занадто сильні. Та коли все ж таки вона поглянула в його старший погляд, почала помітно трусити головою підтверджуючи йому.
Він відпустив її голову, не відходячи від неї, витер руку об штани від спітнілого обличчя дівчини, повернувся спиною до столу і продовжив ставити їй питання.
- Я запитаю знову, — вже промовив спокійним голосом. - Які у тебе були відчуття, коли ти прочитала перший опис першої дати?
Яна витримала тишу декілька секунд і лише після почала відповідати.
- Я... Я... - швидко дихала і важко ковтала слину. - Я думала про те, — повільно вимовляла, — чому він це зробив, — знову важко ковтнула, нахиливши голову в низ, — а саме для чого!
Начальник поліції усміхнувся, дивився в сторону дверей.
- І які здогадки тобі спали на думку? Чому він це зробив!
- Я не могла придумати, — продовжувала повільно вимовляти, — не могла уявити собі нічого іншого, бачила лише в голові ту картину змальовану його написаними словами в щоденнику.
- Зрозуміло, що нічого не зрозуміло! - начальник поліції відійшов від столу, наблизився до стільця із задньої сторони, знову сперся на нього. - Тоді розкажи мені, дівчинко, що ти робила далі, на наступний день, можливо через два дні. Коли у тебе появилася сміливість почати читати наступні дати описані в блокноті.
Яна підняла голову поглянувши в його сторону.
- Я уважно слухаю. Ми маємо ще вдосталь часу. Розповідай.