Частина 5

Я хотіла продовжувати читати, але почула стогін з іншої кімнати, спершу подумала, що то знову тато говорить у сні. Стогін повторився через декілька секунд і звісно, що мені не було потрібно багато часу для того, щоб поставити усе на свої місця. Ну майже все. Тому довго не вагаючись, я швидко почала ховати блокнот. Точніше поставила його на те місце звідки й дістала.

Взяла в ліву долоню набір з насадками та викруткою, знову поглянула на полки на яких стояв блокнот. Спробувала уявити чи все точно стоїть як воно стояло до цього. 

На мить мені стало страшно. Бо коли, я підійшла ближче до дверей виходу з кімнати, то почула звуки кроків. Неначе дехто наближався до кімнати. Але чому, я боялася тоді так і не зрозуміла. Брат же мене сам попросив піти в його кімнату і принести те, що він просив. 

Я заспокоїлася.

Вхопила долонею за ручку двері, відкрила її повільно і вже хотіла зробити крок в перед... В ту мить, я думала, що буду кричати настільки голосно, що мене почують усі сусіди. Причина в тому, що мій брат в ту мить вже стояв біля дверей і також хотів їх відкрити. А коли, я відкрила їх першою тоді й він також злякався, але не показував, це на своєму обличчі.

- Ти, що тут робиш? - перелякано промовила вона дивлячись на його також перелякане обличчя.

- Ти чого так вилітаєш? - прошепотів. - І не кричи, бо розбудиш тата, — поглянув в бік на ліжко де лежав його батько.

- Вибач, — Яна також поглянула на ліжко.

- Ти чому так довго? - продовжував шепотіти.

- Вже знайшла, — підняла ліву руку в гору показуючи йому набір інструментів.

- Я думав, що ти вже заснула у моїй кімнаті, — змалював посмішку на губах.

Яна усміхнулася йому у відповідь і крізь посмішку промовила.

- Та ні не заснула. Його було не важко знайти.

Ігор протягнувся злегка в гору, зазирнув через дівчинку.

- А по цьому і не скажеш, — кивнув в сторону підлоги де лежало декілька олівців. - Я не знаю, яким способом ти шукала набір! Але мені здається, що ти сильно постаралася, щоб розкидати більшість речей на столі.

- Та ні-і-і... - широко відкрила очі. - Я випадково. Вибач!

Хлопець витягнув руку ближче до її живота, із легкістю штовхнув дівчину на бік.

- Відійди, — не відводив свого погляду від столу.

Дівчина одразу відступила на бік ближче до дверей. Притулила вказівний палець до губ, а іншу руку підставила під лікоть біля живота все ще тримаючи в долоні набір інструментів. На її обличчі змалювався стривожений вигляд від побаченого, а саме від дії її брата.

Хлопець, стояв біля столу в схиленому стані, водив руками по столу, розставляючи усі листки, зошити, в сторони, відкрив верхню шухляду з лівої сторони у столі, закинув у середину ручки й олівці, які йому вдалося знайти. Швидко поглянув на свою сестру. Вона не очікувала, що він погляне, тому від побаченого взаємного погляду, вона ще сильніше розгубилася і почала водити очима в різні сторони в надії знайти, щось цікаве на чому можна зупинити погляд.

- Все в порядку? - дивився на неї й вона бачила, що його губи помітно стиснулись одна до одної.

Яна лише кивнув головою декілька разів. І надалі тримала палець біля губ. Озирнулася. Спробувала спостерігати за його діями, їй було цікаво, що він шукає. І в цю мить вона збагнула, що він може так пристрасно шукати.

"Невже він шукає його, — промовляла до себе в голові, — невже він думає, що, я знайшла його і заховала у себе".

- Я піду на кухню. Гаразд?

- Ага. Добре, — він навіть не поглянув на сестру, продовжував дещо шукати.

Яна підійшла до столу на кухні, обережно поставила на нього набір інструментів, сіла на стілець, який знаходився з лівої сторони в кутку.

- Фу-у-у... - тримала долоні біля лоба, обережно потираючи його. - Ще хвилина і він би побачив, що я читала його щоденник. Ось тоді мені були б великі непереливки.

Двері між кімнатами різко відкрилися, у середину увійшов Ігор.

- Знайшов! - тримав руку навпроти себе біля грудей водночас тримаючи в долоні невеличку присоску і трикутну пластмасу синього кольору із тонкими гранями. Чимось цей трикутник нагадував медіатор.

- Тобі навіщо все, це? - здивовано дивилася дівчина на його радісне обличчя.

- Ех. Тобі не зрозуміти, — махнув вільною рукою на неї у відповідь на її слова. - Ти думала, що я почну розбирати на запчастини твій телефон без цього, — все ж таки передумав і розповів їй. - Ця річ, — показав на пластмасовий трикутник піднявши його до очей. - Він допоможе мені відкрити задню кришку телефону без зайвих зусиль.

- Тобто ти хочеш відкривати кришку телефону ось цим, — показала пальцем на трикутник, — хоча, я можу відкрити її своїми нігтями. Це ти мав на увазі?

На обличчі Ігоря відразу зникла радісна усмішка і на її заміну прийшло незадоволення.

- Ти нічого не розумієш! 

Хлопець роздратовано сів на стілець, який знаходився з правої сторони від столу. Поглянув на свою сестру сердитим поглядом.

- Ще одне слово і ти будеш сама його лагодити!

Вона мовчала. Навіть сховала посмішку зі свого обличчя.

* * * 

Ми сиділи з подругою на терасі, яка знаходилася біля кафе під назвою "Мохіто". Тераса була частиною цього кафе. На дворі знаходилося шість столиків і по три стільці до кожного столу.

Я запропонувала розміститися на віддаленіший столик, вона відразу погодилася і як на мені здалося, що таке швидке рішення було дуже дивним з її сторони. Вона не завжди хотіла сидіти там де подобалося мені, не звернула на це сильно увагу. Ми підійшли ближче до столика, відтягнули стільці сідаючи на них. Я повісила свою маленьку сумочку на стілець розвернувшись спиною до подруги. І в неочікуваний момент моя подруга почала голосно кричати.

- Офіціант, — дівчина підняла руку в гору.

Я швидко обернулася до неї та побачила, що тепер вже моя подруга сидить до мене спиною.