День 13

День тринадцятий

Венеція, Італія

Готель був гарний і зручний, і спалося чудово, поки Вета мене не розбудила. Зазвичай вона прокидається раніше, щоб сходити в душ і привести себе і валізу до ладу , і сказавши мені лише “вісім двадцять”, вона побачила шоу, коли я підриваюся з ліжка і ефектно скидаю ковдру. Насправді було двадцять хвилин на восьму і вона просто поплутала цифру, адже в той час, який вона назвала, ми повинні залишати вже готель, тому мене так підірвало.  Це до мене карма повернулася, адже минулого туру я випадково таку ж плутанину сказала подрузі, яка досі це згадує. 

У мене таке відчуття, що я починаю захворювати, і це мені не подобається. На дворі вже не було спекотно, тому гуляти в одній майці було б дурістю, особливо з моїм неоднозначним самопочуттям, тому чорна майка білий піджак і білі джинси, разом з новим взуттям на чорно-білій високій платформі, дуже доречно пасувало і мені і цьому місту. А шию я прикрасила перлами (звичайно не справжніми але теж гарними).

Після того як ми завантажилися до автобусу, наш шлях лежав до Венеції, тільки не зовсім звичайним способом. Ми приїжджаємо до найближчого містечка, а потім електричкою їдемо до потрібного нам місця і потім уже на катер.  

Поїзди тут швидкісні та дуже зручні, на відміну від човна, якщо порівняти з машиною, то якесь старе Жигулі попалося.

Коли ми прибули на місце, всі відразу помчали на площу Сан Марко, адже там на них чекав екскурсовод, а я не поспішаючи, розглядаючи округу пройшлася вздовж набережної милуючись гондолами і навіть наздогнала наших гонщиків, які все ще чекали не зрозумій чого. 

Я гуляла вузькими вуличками, перетинаючи канали по містках і часто зустрічала землячок, які також не пішли на екскурсію. Площа Сан Марко була як завжди прекрасна та переповнена туристами. Палац Дожів навіть через три роки так і залишився на реставрації, тішило, що тут нічого не змінилося, так само як і практично не було де посидіти. Гондольєри весело посміхалися і закликали до себе покататися, але цього разу я обрала собі пішу екскурсію.

Я навіть запам'ятала назву знаменитого мосту Ріальто символу Венеції, який перекинутий через Гранд канал, і цього разу він так само був на ремонті. У минулому турі я чомусь так і не змогла запам'ятати його назву, вона просто вилітала у мене з голови. Мені сподобалося гуляти однією Венецією, я побачила багато красивих і цікавих закладів і вітрин, вони були казкові та містичні. Маски скрізь були ошатні та різноманітні, і вони полонили собою. Проходячи повз одну сувенірну крамницю я підійшла, щоб розглянути вітрину, але китайці, які були в магазині подумали що заважають мені зайти і всі дружно відступили і почали посміхаючись запрошувати мене, після чого мені довелося все ж таки зайти, з посмішкою на обличчі. І не дарма, я купила мамі маленького жабеня з муранського скла.

Мені сподобалося гуляти одній, адже я вільна була робити, що хочу і повністю віддатися своїм думкам та бажанням. Мама в мене ще в Ніцці питала, чи не нудно мені там одній гуляти, адже могла з кимось поєднатися, на що я відповіла що за ці два тижні я була щаслива побути нарешті одній. Тим паче Ніцца та Венеція, це міста в яких я вже була і я їх знаю, мені було приємно погулятись знайомими мені місцями.

Коли я дочекалася Вету, то позичила в неї пару євро, яких мені не вистачало, щоб купити собі пончо смарагдового кольору. В Україні сильно похолодало, а в мене теплого одягу зовсім із собою не було (як ми вже знаємо по Мадриду), і мерзнути на вокзалі я не хотіла.

Коли катер приїхав за нами, ми були раді йому, але він йшов надто повільно, ніж треба було нам, тому ще до того як він причалив усі були на низькому старті, щоб бігти до нашої електрички, що йде з хвилини на хвилину. На жаль, ми так на неї і не встигли, втім проїхались на поїзді дальнього сполучення, який на вигляд не особливо відрізнявся від електрички, такий же швидкісний, сучасний і комфортний.