День 12

День дванадцятий

Сірміоне та Верона, Італія

Сніданок виявився надзвичайним, як і кімната в якій ми спали, адже навіть стандартних омлетів не було, які встигли набриднути всім (хоч цей момент мене дійсно і порадував, адже омлети вже ну дуже набридли за два тижні, кожного ранку і в кожному готелі). Ми їли на відкритому повітрі на балконі та милувалися подихом міста та сонцем.

Коли ми вирішили заїхати щоб заправитися, то трапилася цікава пригода, адже ми ніяк не могла потрапити на заправку а потім ледве виїхали через обмеження в три з половиною метрів, наш автобус пройшов шлагбаум впритул майже торкаючись, але все ж таки наші водії впоралися з такими труднощами.

Тепер наш шлях лежав до Італії, через гори, милуючись їхньою красою але спочатку видом на море і яхти, що відкривався, коли залишали лазурний берег.

Проїжджаючи численні тунелі на території Італії, ми слухали про неї цікаві факти. Виявляється в цій країні дуже багато вулканів різної форми та стану, Етна висотою три тисячі триста двадцять дев’ять метрів над рівнем моря, це діючий стратовулкан.   Він є найвищим діючим вулканом Європи.

Так само в Італії часто бувають землетруси та дуже багато озер.

Ми прямували на найбільше озеро цієї країни — Гарда, розташоване поблизу південного підніжжя Альп в улоговині льодовиково-тектонічного походження. Воно займає площу триста сімдесят квадратних кілометрів і його глибина становить триста сорок шість метрів (що ж, не маленьке таке озерце).

З сувенірів я планую купити додому пасту, якою славиться ця країна та можливо оливки, але це ще не факт.  Взагалі мені дуже подобається італійська кухня, лазанья, болоньєз, карбонара, канелоні, я люблю ці страви і готую їх час від часу. Я відкрила для себе, що Італія та Франція – це країни, які близькі мені за духом.

Париж незважаючи на велику кількість іноземців мені шалено сподобався, про свою любов до Ніцци я вже говорила нещодавно, але ще мене бавить Венеція. Ці канали, містки, гондоли, маски та карнавали, романтика та інтриги яким просякнуте все місто. Віолеті ж виявились близькі Португалія та Іспанія, я не скажу, що мені там не сподобалося, адже від Сінтри я в захваті, і в Барселону я хотіла б ще повернутися, тільки вже на пару днів, щоб усе встигнути оглянути. 

Наша тривала подорож уже підходила до логічного завершення. Залишалося ще кілька днів, але все одно відчувалося, що ми їдемо у бік дому, а не навпаки. 

Я вже намітила список чого купити додому в цій країні і припускаю, що валізу свою я взагалі не зможу підняти. Коли моя валіза зламалася, мама сказала що, нічого страшного, адже мені ж її не тягати постійно (по два рази на день це ж не постійно, адже так?). До кінця подорожі я стану атлетом, адже з кожним містом валіза все важчає. Як я її в поїзд запихатиму, просто в голові не вкладається (потрібно буде попередити тих, хто зустрічає, що у мене важкі речі).

Як я вже раніше говорила, кожна країна відрізняється ландшафтами, Польща та Німеччина схожі зеленю, рівними полями, як і Франція. Іспанія і Португалія так само схожі глинистою червоною землею і жовтою травою, але Іспанія як на мене більш скеляста, а Португалія зеленіша. А ось Італія це гори і море, гори в основному не скелясті, а покриті зеленню на відміну від тих, що ми бачили.

В Італії дуже багато пляжів, адже практично вся країна по периметру оточена морями але ми до них ще не доїхали. Проїжджаючи горами ми бачили, як хмари зачіпали вершини і навіть закривали їх.

Ця країна просякнута ароматом кави, адже італійці просто поклоняються цьому напою (думаю моїй мамі тут сподобалося б, адже вона теж любить каву). Я так само її люблю, але ще я дуже люблю різні чаї, взагалі я вважаю себе міжнародною особистістю, як зовні так і в душі. Не знайдеться жодної людини, яка б точно визначить мою національність хоча б із третьої спроби, і це вже перевірений факт (я іноді так експериментую).

Я милувалася краєвидами, що відкривалися мені з вікна автобуса, на вулиці було похмуро і йшов дрібний дощик і зовсім несподівано я побачила, як два молодих оленя перетинали поля (я вперше бачила таке не по дискавері, а в реальності). Проїхавши гори, тепер ми спостерігали поля та ліси, також траплялися цікаві занедбані будинки. Мої землячки, три сестри частенько пригощали нас чимось смачненьким, яке купують, цього разу це було дуже смачне і незвичайне печиво, яке було ніби з твердого какао, а всередині рідка шоколадна начинка, я планую і додому таке купити якщо знайду, адже було ну дуже смачно.

Сьогодні в мене був романтичний стиль, ажурна юбка до колін кольору айворі, рожева футболка і зверху моя рубашка-туніка кольору хакі, яку я одразу застібнула і зятягнула мотузочки на талії, і тепер це все виглядало майже як плаття. А кеди - то моя любов в цьому турі, зручно і  надійно.