День одинадцятий
Ніцца, Франція
Ранок у нас був уже не такий як завжди, адже ми виїжджали набагато раніше, ніж звикли. У ресторані, де був сніданок, я примудрилася кинути в сумку яблуко та грушу (це вперше коли я зважилася на подібне, а що, самі винні, не було чого нас пересаджувати в найдальший кут їдальні без нашого відома).
На заправці, коли ми зупинялися, я бачила як бігає щур біля сміттєвих баків. За цю подорож я вже багато живності встигла побачити, і мишей і щурів, і зайців, і ящірок, одні гризуни, звичайно виключаючи одну рептилію. Зараз на нас чекає не маленький переїзд, сімсот кілометрів до Ніцци, можу тільки побажати нам удачі.
Проїжджаючи повз аеропорт з приватними літаками вздовж Блакитного берега Франції, у мене всередині все почало тріпотіти від збудження. Ніцца це місто, куди я хочу повертатися ще й ще.
Нас висадили в місті о шіснадцятій, та дали вільний час аж до десятої вечора. Часу було дуже багато, враховуючи що гуляти я буду одна.
Сьогодні в мене був стиль, як я його називаю “зефірка” я вся була в біло-рожевому. Ніжно рожева рівна спідниця, біло-рожева смугаста футболка, зверху біла чоловіча рубашка і білий капелюх, який я брала з дому. І вже другий день я вирішила блукати містом в сланцях, бо тут же пляж і я точно захочу побродити в воді.
Насамперед я пройшлася вздовж Англійської набережної Французької Рів'єри, милуючись неймовірним блакитним кольором середземного моря та його хвилями.
Віолета поїхала на екскурсію до Монако та Монте-Карло, залишивши мене разом із спогадами. Я бувала вже в цих місцях кілька років тому і не бачила сенсу ще їхати на екскурсію. Там варто побувати, не сперечаюся, але лише один раз, щоб побачити музей Кусто, знамените казино та трасу Формули один, яку перестилають перед кожною гонкою, незважаючи на те, що вона і так ідеальна (по моїм міркам, але звичайно для швидкісних гонок вона повинна бути ідеальнійшею).
Я намагалася роздивитись, як змінилося місто за три роки, в основному все залишилося, як і раніше, і це тішило, але так само були і нові моменти.
На набережній я знайшла маленьку «статую свободи», з якої виявилося не так просто і сфотографуватися, адже до неї постійна жива черга з туристів.
Я ходила по Ніцці щаслива, не приховуючи посмішки на обличчі, перехожі дивилися на мене і так само посміхалися, що тішило. Моєю метою було купити Марсельського мила (Savon de Marseille), яке продається у фірмовому магазині, ось я і вирушила на його пошуки орієнтуючись по пам’яті. Аромати та види мила вражали своєю різноманітністю, дуже складно було вибрати п’ять шматочків собі додому (якщо брати саме п’ять шматків, то так вигідніше, у них ця знижка існує вже протягом багатьох років), незважаючи на те, що мило не дешеве, воно того варте.
Я відвідала площу, на якій знаходився фонтан Сонця та у його центрі високий Аполлон, так само на цій площі встановлено сім десяти метрових металевих стовпів, увінчаних пластиковими фігурами чоловіків, що сидять. Вечорами вони світяться різними кольорами. Композиція називається «Діалог у Ніцці», і її автор вважає, що фігури символізують сім континентів Землі і кожен з них повернутий у бік цих континентів.
Я пішла вправо від площі і далі вздовж трамвайної лінії, а потім звернула в маленькі вулички, де на мене чекав гарний квітковий магазин, на який я зупинилася помилуватися і після потопала в глиб цього торгового лабіринту. Там я знайшла магазин який шукала, але все ж боялася що його могли закрити за три роки – мені пощастило.
Після радісної покупки я продовжила вивчати торговий провулок з сувенірами та магазинами.
Дякую Віолеті я почала звертати увагу на взуттєві магазини, адже ми їх шукали у багатьох столицях Європи. Я натрапила на магазин де все взуття було по 10 Євро і це мене зацікавило після чого я зайшла і без покупки не вийшла, а якщо бути точніше, то в цій покупці я й пішла вивчати місто, чим привертала ще більше уваги. Мої сланці змінилися модними чорно-білими босоніжками на високій платформі, і дуже зручними (на диво), в яких я гуляла до кінця дня і ноги навіть і не думали боліти (що тішило), неймовірно вдала покупка. Ефектно та зручно.