День 10

День десятий

Барселона, Іспанія

Ранок був неймовірний, по периметру виднілися Іспанські гори, над якими височіли хмари, і які змінювались після того, як почало прокидатися сонце, забарвлюючи все в червоні кольори. Мені навіть почало здаватися, що гори у вогні, а хмари це дим, але коли сонце остаточно встало, воно висвітлило все, і моя ілюзія розвіялася.

На шляху до Барселони ми перетнули Грінвічський меридіан (нульовий меридіан). Він є початком відліку географічної довготи, є середнім меридіаном нульового часового поясу. Місцевий середній сонячний час на Грінвічському меридіані широко застосовується в астрономії (для синхронізації всесвітнього часу).

За п’ятсот метрів до нього був покажчик про те, що ми його перетинатимемо, а потім над дорогою була велика арка, яка і позначала, що ми його перетнули. Так само я нарешті побачила вітряки, які вже давно не могла споглядати і за якими встигла скучити, складається враження, що їх усіх зібрали в одному місці. 

Барселона зустріла нас сонячною та теплою погодою, тому я вдягла свій солом’яний капелюшок, кружевні шорти і легку майку з червоно-зеленим орнаментом. Але замість класичних кед, сьогодні я обрала сланці. В мене був відносно пляжний, відносно стильний вигляд. Втім Вета сьогодні була наче з подіуму, на високій платформі і в стильному пудровому платті з випуклими структурами. 

Перше, що кинулося в очі – це чоловік, який з елегантністю та грацією витягнув цукерку із відра для сміття і поклав собі в пакет.

Після була дуже цікава екскурсія Готичною Барселоною із цікавим екскурсоводом. Я рада що ми тут не досліджували стандартні маршрути по творах Гауді, які я і так встигла докладно вивчити ще до того, як потрапила сюди. Я не можу не погодитися з тим, що Храм Святого Сімейства (Sagrada Família), парк Гюель та долину Гауді варто відвідати, я б навіть сказала, що це потрібно зробити в обов'язковому порядку. Адже Храм будується вже протягом багатьох століть, він вражає своєю архітектурою як зовні, так і всередині, і коли його будівництво закінчиться досі не зрозуміло.  Але не про це зараз.

Готичний квартал знаходиться у центрі Старого міста у Барселоні. Квартал починається від площі Каталонії і тягнеться від Ла Рамбла до проспекту Віа Лаетана. Свою назву квартал отримав завдяки спорудам, що збереглися, зведеними у Середньовіччі, коли Арагон був однією з наймогутніших держав на Середземному морі.

Гуляючи кварталом ми слухали безліч цікавих історій пов'язаних з ним. У давнину, що на вулиці продавали, так вона і називалася, якщо капелюхи, то вулиця капелюшників, якщо карети, то вулиця каретників, але ми зупинилися на більш ексцентричній вулиці трунарів. З нею пов'язана дуже цікава історія про те, як усе почалося.

Одного разу чоловік вирішив зробити труну, і не просто ящик поспіхом збитий, а саме гарну труну, в якій не соромно відправлятись в останній путь. Її купили, і він зробив ще, які невдовзі теж розпродав. Його сусіди побачили це і теж почали робити труни. Коли хтось у місті хворів, то одразу нахабні підприємці бігли до нещасного, щоб продати свій витвір.

У кожну труну вони клали візитну картку, в якій було написано хто її зробив і текст «Скарг і заперечень у клієнтів немає» (звичайно, які скарги якщо клієнт труп).  Але одного разу, померла одна людина, і її за звичаєм поклали в труну в якій вона добу повинна лежати перед похованням. Як то так трапилося, що покійник прокинувся і вийшовши на вулицю сказав «Брешуть всі ваші записки, ваші труни дуже незручні», після цього випадку візитки перестали класти в труну, ось така ось історія.

Потім ми ходили до Собору Святого Хреста та Святої Євлалії. Саме цей собор, а не, попри поширену думку, Саграда-Фамілія, є резиденцією архієпископа Барселонського та головним собором Барселони. Собор був збудований у готичному стилі, але так само в ньому присутні елементи неоготики, він був гарним і значним зі своїми оригінальними вежами та арочним входом з дрібними статуями. Цей собор названий на честь Євлалії, це одна з покровительок міста. 

Тринадцятирічна дівчинка, яка захищаючи свою віру, і пішла проти могутньої влади Римської Імперії. На жаль, вони не поставилися до неї прихильно, а навпаки, скільки їй було років, стільком тортурам її і піддали. Остання була найстрашнішою, її посадили в бочку набиту цвяхами та спустили з гори. Коли її тіло (а точніше те, що від нього залишилося) повісили на хрест перед народом, щоб ті бачили, як йти проти Імперії, то серед літньої спеки пішов сніг і вкрив своїм білим покривалом закривавлене тіло дівчинки.

Тому тепер тут в одній із каплиць живе тринадцять білих гусей, як символ чистоти та непорочності цієї дівчинки, що захищала віру свого народу. Слухаючи цю історію, у мене мурашки побігли по шкірі, адже скільки мужності було у цієї маленької дівчинки.