День 7

День сьомий

Лісабон, Португалія

Вранці здивування вже було інше, вся група як ніколи повністю зібралася з речами і чекали в холі аж за двадцять хвилин до відправки автобусу. Такого на моїй пам’яті ніколи ще не було, бо зазвичай всі впритул до відправки починають сходитись, а тут така нісенітниця, але то просто вся група зависла в інтернеті, адже безкоштовний Wi-fi був тільки тут (прямо картина маслом). 

Для португалії я приготувала зручне своє вже класичне взуття в цьому турі, світло-бузкову кофтинку розлітайку з відкритими плечима і довгими широкими рукавами, в романтичному стилі, і свої кружевні шорти, в яких я вже гуляла по Парижу. 

На території Португалії ми опинилися за десять хвилин після того, як виїхали з готелю. Небо було чисте, і спочатку я здивувалася, коли побачила на обрії щось незрозуміле. Складалося враження, що хмара лягла на землю, але згодом ми й самі в'їхали в подібну хмару. Був дуже густий туман, через який ми погано бачили, тільки де-не-де виднілися покручені дерева з гілок яких щось звисало.  Незабаром туман розвіявся чи все ж таки хмара повернулася на своє місце.

В'їжджаючи в Португалію ми насамперед, як і в Польщі перевели годинник на годину тому, і в результаті з домом у нас була різниця дві години. Це хоч і незначна різниця, але все ж таки мені здається, що перепади в часі позначаться на нас через недосипи, особливо коли будемо переводити назад. 

Під'їжджаючи до санітарної зупинки, приємною несподіванкою було те, що дорогу нам перебіг маленький кролик, а буквально за кілька секунд я побачила ще одного, це залишило приємне і гарне враження. У цей день я відчувала себе першовідкривачем, вранці за сніданком ніхто не торкався закритої води, поки я перша собі не налила, а під час зупинки був маленький ліс. Я побачила там валялись красиві великі шишки та вирішила парочку собі взяти додому. Коли туристи з нашої групи побачили їх у мене, та запитали де я знайшла їх, то картина була наступна, вся група крім мене та гіда прочісували цей маленький лісок збираючи собі сувеніри, і ніхто не поїхав звідси з порожніми руками.

В автобусі нам включили фільм про Португалію, де показали гарні замки та веселу музику, яку грали ще королям. Ця країна славиться портвейном та пробками, виявляється сімдесят відсотків пробок для вина та шампанського робиться саме тут. Дереву потрібно півстоліття, щоб виростити кору для пробки, яку більшість людей просто викидає після відкорковування (ви тільки вдумайтеся в цю цифру, п’ядесят років для того, щоб було чим закрити пляшку). Ми проїжджали безліч садів із корковими деревами, вони були покорежені і ніби з гілок звисав мох, виглядало дуже казково та цікаво, я б із задоволенням прогулялася в такому місці.

Цього року відвідати Португалію, батьківщину Рональдо ще більш значуще (Так не хило я натякнула звичайно. Адже мова піде про футбол, цього року вони стали чемпіонами Європи, ми з татом дивилися і вболівали за них, звичайно після того, як наші вилетіли). В Іспанії та Португалії мені вже не вдавалося бачити вітряки, але я бачила дуже багато корів, які паслися на луках.

У цій країні триста днів на рік світить сонце і тому цей народ дуже усміхнений і життєрадісний (ще б пак, сонце виробляє серотонін в організмі людини, тобто гормон радості) ну через сонце вони ще й засмаглі такі.

Португальці виявилися великими любителями тріски, хоч ця країна і морська, однак в прибережних водах ця риба не водиться. Тому її привозять із Норвегії та Росії, потім сильно засолюють, що її неможливо навіть до рота взяти і тільки вже з цієї солоної риби вони щось готують. Це свого роду ритуал, три дні риба повинна відмокати у воді, щоб вийшла сіль, і коли страву готують, її не солять. В Португальській кухні неймовірна кількість рецептів із цією тріскою, близько трьохсот. 

Гуляючи Лісабоном ми бачили, як і прекрасну сторону, так і не дуже. Це красиве місто з багатою історією, його вулиці в центрі побудовані геометрично, будинки прикрашає плитка як всередині, так і зовні, а землю дрібна бруківка розмірами п’ять на п’ять сантиметрів, яку вони укладають у цікаві візерунки. У центральній (історичній) частині Лісабона будинки занедбані і занепалі, через те, що жителі мігрували, але закон такий, що їхнє житло залишається за ними протягом ста років. Тільки після закінчення цього терміну, якщо ніхто не з'явиться, держава зможе забрати будинок.

Ми спробували знамените португальське тістечко, це кошик із листкового тіста, а всередині заварний крем яке запікається в печі. Рецепт цієї страви купив один підприємець у ченців і до цього дня рецепт зберігають під найсуворішим секретом. Інші пекарі лише намагаються скопіювати цей десерт. Можна спробувати оригінал, який із 1837-го року робить пекарня під назвою «Pasteis de Belem», або ж у будь-якому іншому закладі спробувати підробку. Я пробувала обидва варіанти, в оригіналі кошик більш хрусткий але крем мені не сподобався, тому як сильно віддавав молоком (чого я не люблю, бо не великий ванат молока), в результаті копія мені більше сподобалася (так, ось така я не правильна, весь Лісабон вважає, що оригінал найсмачніший, а мені бачите молоком віддає, хто знає, може в цьому і є секретний інгредієнт цих тістечок). До оригіналу також дали фірмовий пакет і цукрову пудру з корицею, що відрізняло його від копії, як і ціна.