День 2

День другий

Ерфурт, Німеччина 

На жаль, ранок настав дуже швидко і не хотілося розлучатися з теплим та зручним ліжком. Смачний та ситний сніданок дав заряд на весь день, і з новими силами завантаживши валізи у багажне відділення автобусу, ми зайняли свої місця та залишили територію готелю. Цього разу на мені була біла майка і джинсові шорти, зверху накинула рубашку-туніку кольору хакі, яку можно застібнути спереді і є зав’язки під груддю, що можна сплутати з коротким платтям (щоправда ця рубашка дійсно довша за мої шорти), ну і звичайно мій білий капелюшок зі мною і незрівнянні золоті кеди, які я купила перед туром, щоб гуляти ними по Європі. 

Дорогою ми мило розмовляли з Ветою і вона розповіла мені дуже кумедну історію, яка трапилася з її знайомою. Через це я півгодини не могла зупинитися сміятися, і навіть згодом згадуючи, мені стає смішно. Довго тягти не буду, тому повідаю її і вам.

Справа була так, вирішила звичайна сіра миша, на ніч залізти під капот машини, щоб погрітися, а вранці господиня цього апарата вирушила на роботу (що було дуже несподівано для мишки). І яке ж було здивування водія, коли проїжджаючи вздовж шосе, миша вискочила з вже добре нагрітого місця, і почала практикувати крос по всьому периметру лобового скла.

Господиня авто, яка суворо дотримувалась правил не курити в машині, його порушила, адже сіра негідниця продовжувала намотувати кілометри по склу долаючи перешкоди у вигляді двірників, якими намагалися її зігнати. 

Все звичайно закінчилося добре, без аварій і серцевих нападів. Думаю ця ситуація на все життя залишиться в пам’яті обох учасників події, і на місці цієї жінки, я б ще й випила чогось міцнішого, так, для заспокоєння.

Німеччина надто правильна країна, дійшла я такого висновку, навіть ще не гуляючи її вулицями. Ми познайомилися з поліцією та митною службою прямо на дорозі.

Нас двічі зупиняли і збирали паспорти, у зв'язку з високим міграційним контролем, і створювали нам цим незаплановані санітарні зупинки, в одній з яких я помітила величезних павуків біля туалету, але на вигляд вони були невинні, хоча хто ж його зна, я не спеціаліст по павукам.  У таких випадках я згадую одну свою подругу з моторошною арахнофобією, адже вона боїться навіть гумових павуків, знаючи, що вони не справжні.  Якби вона була тут, швидше за все не важливо, як сильно вона хотіла б до туалету, то не зайшла б туди через цих комах.

По дорозі гід розповідала нам цікаві історії про країни та особливо про людей. Виявилося, що іспанці дуже добрі чоловіки особливо для жінок, які працюють. Вони повністю беруть на себе обов'язки по дому та вихованню дітей, при цьому ні словом не обмовившись якщо раптом ви прийдете і нічого не робитимете.

Гід розповідала про свою подругу колегу, яка вийшла заміж за такого хлопця. Коли вони з чоловіком і дитиною збираються наприклад на пляж, то вона просто йде і сідає в машину, в той час як батько збирає дитину, збирає речі, завантажує все це в машину і тоді їдуть і коли прибувають на місце, дружина просто виходить і йде відпочивати на лежаку, поки чоловік робить все інше. У нас би це назвали підкаблучництво, бо не важливо працює жінка чи ні, але вона повинна виконувати свої жіночі обов'язки. У якомусь сенсі іспанський підхід правильний і все ж ні.  Адже кажуть, що працюючій жінці ще потрібна дружина, але й нічого не робити теж якось як на мене дико. Тому залишимо особливості національностей для них, але треба робити висновки і дозволяти і собі час від часу відпочивати. 

За розповідями про німців, я дійшла висновку, що мені вони нагадують фільм про альтернативне майбутнє «еквілібріум», але не думаю, що все настільки запущено.

У них все розписано по пунктах і мабуть записники придумали саме німці, бо це невід'ємний їх атрибут. Що б прийти в гості до когось, потрібно записатися на прийом і з користю провести відведений тобі час, не важливо дочка ти або бабуся, ти прийдеш коли тобі скажуть і будеш в гостях рівно стільки скільки скажуть, як прийом у стоматолога не іначе. 

Як на мене, так у цієї нації були втрачені деякі людські цінності. У них навіть собаки не гавкають, бо так не прийнято (може мою псинку на перевиховання відправити до них?).  Мені іноді здається, але якщо це буде необхідно, вони не тільки зайця курити зможуть змусити, а й білок збирати двигуни машин на раз-два три.

Не дивлячись на цю впорядкованість та правильність, бувають у них і творчі люди, які вірять у чудеса. Як, наприклад, Карл і Берта Бенс. Історію яких ми переглянули в однойменному фільмі. Незважаючи на всі перепони, ці двоє мрійників все ж таки досягли свого, і це ми з вами, до цього дня спостерігаємо на дорогах усіх країн світу (по поверненні додому, обов'язково його ще раз подивлюся з батьками, їм точно сподобається).

Ерфурт зустрів нас привітно, фестивалем вина та німецькими ковбасками. Ми ходили по бруківці, якій понад 500 років, зупиняючись біля старовинних броварень. Вузькі вулички та яскраво пофарбовані будинки з безліччю вікон змусили мій фотоапарат працювати на максимумі, мені хотілося сфотографувати все, але чомусь саме в цьому місті, яке територіально є центром Німеччини, я не відчула його духу. Це місто мені більше нагадувало столицю Словенії, Любляну. Цими ж вуличками та будинками, тільки тут не вистачало її символів, бронзових драконів.