День нульовий

День нульовий

Мій Євро-тур починається з міста Лева, але до нього ще потрібно було дістатися, а отже, моя подорож починається із зовсім протилежної точки країни. І хоч поїзд був і швидкісним, все одно довелося їхати близько чотирнадцяти годин. 

Виходячи з дому я зрозуміла, що моя величезна валіза, що я взяла, щоб полегшити собі справу, мені її навпаки ускладнювала. Висувна ручка виявилася трохи зламаною, а потім ще більше зламалася вже в іншому місці.

Ця велика валіза, в якій була їжа крім одягу, ще пак води який ми розпихаємо з Віолетою навпіл і сумка з їжею в поїзд, яку я відчуваю, їстиму ще кілька днів (Мама явно перестаралася). До поїзда мені дотягнути речі допомогли батьки, а далі мені вже доведеться справлятися самій (Боже дай мені сили, адже сама валізу збирала).

Якщо не рахувати всіх цих валізних інтриг, які вона плете проти мене, то в поїзді було зручно і деякий час ми з Ветою (укорочено від Віолетта) були одні в купе. До цієї поїздки ми були мало знайомі, як і я про неї мало знала, так і вона не уявляла, чим я займаюся, тому мені вдалося її шокувати своєю творчістю.

Ми багато говорили, потім перекусили і посміялися, адже її мама, як і моя, не пошкодувала продовольства для доньки. Вона залюбки зібрала їй сумку з їжею, якої б на місяць вистачило. 

Близько десятої ми вже лягли спати (ну як лягли, Вета спала, а я намагалася). У нас були місця на нижніх полицях, тому коли вкотре я поверталася, то випадково подивилась у вікно і завмерла.

Я напевно півгодини просто лежала і дивилася, адже коли ми їхали через поля, освітлення від стовпів і міст не було і нічого не заважало повною мірою насолодитися зоряним небом. Тому лежачи на полиці в поїзді, у мене створювалося враження, що я десь на траві розстелила плед і милувалася небом.

Але більше мене здивувало, а точніше, моє захоплення настало, коли поїзд почав повертати. Я згадала, як натикалася на відео в інтернеті, де камеру встановлювали на штатив і вона всю ніч знімала один пейзаж, а потім це відео показують у прискореному вигляді, де видно, як земля крутиться і зірки так само змінюють своє місце розташування. Ось так було і тут, тільки все завдяки поїзду. Я лежала і посміхалася і мені спало на думку, а чи є ще в цьому поїзді такий ідіот, який зараз не спить, не грає з друзями, не веселиться, а дивиться на зірки. Я милувалася до тих пір, поки мої очі не почали втомлюватися і створювалося враження, що їх засипало піском, тільки після цього я зрозуміла, що потрібно все ж ще спробувати заснути. Не можу сказати, що в мене це добре вийшло, але десь годинку я все ж таки поспала (не люблю нічні переїзди в поїзді, адже я мало в них сплю).

Встала я раніше за всіх у купе і раніше будильника, адже все одно не спала, а крутитися як риба на пательні, і мені це набридло.

Втім я побачила, як над полями та річками розгортається ранковий туман і незважаючи на недосипання, я була рада, що побачила це. Хоч я і не люблю нічні переїзди, але мені подобається те відчуття, коли всі сплять, а я споглядаю ранкову ще незайману сонцем природу.