27 - 33

27

Ніч. Я пішов. Це було неприпустимо, я не можу повірити, я... не можу описати все що  відчув, читаючи заповіт Ракель Гевільярд. За ці роки вона не змінилася, а стала ще жорстокішою. Хоч я й не бачив того звірячого погляду, але я достеменно знаю що він ховається десь всередині. Він прокинеться лише після чогось страшного, вона зробить все, щоб відчути цю тваринну злість у своїх очах. Я покинув. На мої очі наверталися сльози. Але я не міг допустити, щоб вони покотилися по моїй щоці. Зібравши свою гідність в кулак, я стримувався, як міг. Як можна бути такою жорстокою? Як? Мої ноги привели мене до місця, яке колись зробило мене по - щирому радісним за неї. Знову та ж набережна, колись тут я вперше і ,напевно, востаннє почув її сміх... Такий низький із нотками суму, але він здавався мені найкращим з - поміж тих, яких я чув у своєму житті. Два силуети. Жіночі силуети. Мене зводить доля? Вона не вірить в долю, для неї це пусті надії, які нічого не змінять. Це правда. Доля це брехня, яку придумало людство, щоб виправдати свої помилки та нещастя. Ракель знала це насправді, адже перестала вірити у долю коли вона її зламала. Твердий образ Ракель доповнював доволі ніжну Доротею. Одна з них схлипувала, звісно це знову була дівчина із вогняним волоссям. Я хотів був утрутитися, хотів захистити цю юну дитину від монстра який стояв поряд з нею, але мій гнів перервав голос. Від нього віяло співчуттям та розумінням, а можливо я помиляюся і це було так вправно награно, що я не можу відрізнити справжні почуття від брехні. Це був голос Ракель, почувши слова які вона сказала, я все таки зрозумів, що не помилявся:

- Перша зрада, яка розбила тобі серце. Вона навчила тримати дистанцію, проводити межу... Як прикро визнавати, що ця зрада перша але не остання. Остання буде коштувати тобі душі.

Вона поклала тонку руку на тендітне плече і потім змусила себе піти. Крокуючи Ракель витирала сльози, які градом лилися по щоках та шиї. Вона не була чудовиськом, показуючи себе такою, жінка не хотіла, щоб доля зламала її знову. Крок за кроком Ракель наближалася до мене і моє серце заволоділо розумом. Я став на її шляху і зупинив ту бурю, яка мала б розростися у безжалісний ураган. Зараз очі які завжди були чорними вночі, здавалися коричнево - зеленими, як розтрощена гілка дуба, яка лежала на зів'ялій траві. Нарешті вона схопила ковток повітря і через це мало не впала, підхопивши її за стрункий стан, Ракель завмерла в моїх руках. Жінка подивилася на мене, як на нього, чиє ім'я вона більше ніколи не скаже. 

                                            28

Відеокасети Доротеї Барнет:

- Як цим користуватись? О, зйомка іде! Так, з чого почати? Ну добре, мої колеги в відділку коли починають якусь справу, записують касети, щоб потім аналізувати результати, передивлятись роздуми, але я ж розумію, що це не так. Поліцейським потрібно говорити, щоб не збожеволіти, тож вони говорять із камерою. Ну що ж, я не звичайний військовий. І мені потрібно, якимось чином копати під Лоя Вестфола, адже я маю сплатити за своє навчання міс Гевільярд і маю помститися за свого батька, який був убитий від його отрути. Він просто заважав Лою. Як можна вбити людину яка тобі не подобається? Це не гуманно. Я ще й маю прикривати нелегальний бізнес тітоньки. Як довго я не називала її так? Шкода, що між нами вже немає того зв'язку, який був колись. Я б віддала все, щоб його повернути.  Я знайшла досьє і деякі документи, що свідчать про не зовсім чисте минуле капітана. Це мені нічим не допомогло, але я маю хоч примарні докази того, що він не честна людина. Я живу у квартирі, яку мені подарувала міс Гевільярд. Тут доволі затишно і я хочу завести кота і... о, я віддаляюся від теми ще більше і більше. Тож я зустрічалася із капітаном і він мені видався доволі приємною людиною, але мене завжди вчили не судити книгу по обкладинці. Коронний вислів тітоньки : "Чим бездоганніша людина, тим більше демонів у неї всередині." Я добре його завчила і тепер розумію, що означають ці слова... Насправді я почала записувати це відео, щоб розповісти про одного хлопця, який дуже милий зі мною. Ох, він такий хороший, я відчуваю це серцем. Високий на зріст, худорлявий статурою, але з чорним волоссям, яке спочатку здалося мені пофарбованим. Воно легкими пасмами куйовдиться під сильними поривами вітру, а коли погода стає тихою, волосся легко падає на чоло. Чутливість, проникливість та співчуття - ці риси він встиг мені показати за один робочий день, що ж я вважаю, що знайшла собі людину, яка розуміє мене і, можливо, любить?

                                           29

- Я точно роблю щось не так. Моє серце не дозволяє мені приносити страждання цій дитині. Вона занадто невинна.

- Ти любиш її ,Ракель.

Я сказав те що не мав казати. Та ще й звернувся до неї на "ти". Який же я дурень. Звісно, після цих слів маленька іскорка в її байдужих очах зникла. Я стер її. Вона очікувала на інше речення. Я сказав правду, яку Ракель так рішуче ховає у собі. Можливо, вона задумається над цим, адже не тільки в моїй пам'яті закарбувалися ці слова. 

Задумалась. Цієї ночі я тисячу разів пожалкував, про сказане мною. Випадково зайшовши в кабінет, я не побачив нікого. Вже був доволі пізній час. Сейф, спальня, навіть ванна. Немає. Моє серце калатало все швидше і швидше, здавалося ніби воно хоче покинути моє тіло. Так і сталося. В той момент у мене не було серця, в той момент я побачив її. Шовкове, розпущене волосся, легко бавилося з холодним вітром, перекликаючись із довгою, білою як сніг сукнею, яка окреслювала витончений стан. Мій погляд дійшов до босих ніг, які стояли на мармуровому балконі. Переді мною стояла не жінка, а янгол. Вона не торкалася землі коли йшла, вона летіла мов птаха, яка вирвалась із золотої клітки. Потрапивши під місячне світло, перстень виблиснув червоним сяйвом, яке змусило мене прокинутись від сну. Зробивши крок до неї, мене паралізував крижаний погляд. Кров стигла в жилах, а по тілу піднімалися сироти. Вона дивилася на мене пустим, стомленим поглядом і німою мовою благала відпустити. На мить я дозволив їй піти. Дозволив залишити ці кімнати без господарки, закутої у стінах своїх картань. Я відпустив, але доля не відпустила. Моє тіло покинуло мене і я понісся до жінки, яка не хотіла залишатись на цьому світі. Я схопив її холодну бліду руку, яка не видавалася живою, і припав своїми вустами до вуст Ракель. Зимний вітер обпікав мою шкіру, а її губи вбивали мене заживо. Ніжне зап'ястя стало доволі теплим, мало не гарячим і тут я зрозумів, чому вона не відсторонювалась від мене. Гробову тишу перервала важка чорна крапля, яка повільно впала на мармурову підлогу. Вільний рукав сукні видавався темнішим від кольору тканини. Я відчув як на моїх пальцях збирається рідина. До останнього я не вірив своїм здогадам. Поцілунок був сповнений відчаю та полегшення, яке розлиється після того, як зламана душа покине понівечене тіло. Лише коли вона не змогла втриматись на ногах і тихо впала мені в обійми, наші вуста покинули одне одного. Я знову побачив її карі очі, Ракель дивилася на мене, але бачила іншого чоловіка, з яким злучиться після смерті. Перед тим як перша сльоза покотилася по моїй щоці, вона сказала: