7 - 13

7

Доротея. Не було дня коли б я не роздумував хто вона? Чому Ракель так ставиться до неї? Хто вона їй? Звідки вона її знає і чому зве її тітонькою... Маленьке дитятко, вона випромінювала світло, чистоту, невинність янгельської душі. Її очі, такі сапфірові очі, синього кольору, як небо літнього дня або як озеро взимку. В її серці не було нічого злого та не привітного, але виховання помітно вплинуло на характер дівчинки. Майже владний голос, наказовий тон і стриманість, яку може мати дитина.  Певно всього цього навчила її Ракель. Можливо Доротея її дочка або племінниця? Але Ракель було десь років з двадцять, невже вона мала доньку... Дівчинка була напрочуд гарною, і не схожою на ню. Ні, це не її донька. Ластовиння, милі ямки на щічках, маленький носик і руде, майже вогняного кольору волосся, яке діставало до зап'ясть. Ракель же мала карі очі, в темряві вони видавалися чорними, як ніч. Коли на них потрапляли сонячні промені то ставали кольору темного шоколаду. Розкішне русе волосся було зібране у суворий низький хвіст, можливо, якби воно було розпущено то спадало б до талії, звиваючись у легкі хвилі. Тонка шия, бліда шкіра і родимка на лівому зап'ясті, вона нагадувала метелика, а можливо птаху, але вона була незвичайною. Тонкі губи, які набували червоного неприродного кольору, коли приходила ніч. І голос... суворий, стриманий, глибокий як для жінки з нотками зверхньості, але вона була виправданою. Ні, Доротея це не її донька, я впевнений.

                                   8

Сторінки із заповіту Ракель Гевільярд

Моя історія розпочинається із початку смерті моєї матері. Вже тоді, тільки народившись я принесла не радість, а смерть і печаль. Я була вихована важкою батьківською рукою, але попри це він любив мене, він піклувався про мене та непокоївся. Я вдячна йому за все що він зміг мені дати. Я відчула те перше тепло, він навчив мене любити близьких та захищати свою справу не зважаючи на своє життя та пріоритети. Якби не він я б не змогла мститися, тим хто його вбив, у мене не було б сили. Я зростала в багатстві, у мене було все що тільки я забажала. Батько мав бізнес, легальний бізнес. Він здобув усе своєю кров'ю і потом, але не він один. Не зважаючи на це, саме через нього, я із невинної дівчини, яка не знала що таке вбивство, перетворилася на диявола, який вириває із тіл своїх жертв серця. Люди заздрісні, тому я потрапила туди, потрапила у пекло. Нас було двадцять троє, я вбила тринадцять. Мене змусили, я мала вижити, я хотіла жити. Хотіла закохатися, відчути як погляд чоловіка пронизує твоє тіло і змушує його палати, як він кидає твоє серце у прірву емоцій, а розуму закриває рота, у мене було бажання жити... Але я не знала що після всього що я зробила, мені вже не захочеться жити. Було темно, чорна липка кров діставала до кісточок на ногах. Моє волосся, на ньому не залишилося сухого місця, а руки були по лікоть у крові. Навпроти мене лежали тринадцять сердець, які годину тому ще билися. Я не плакала, у мене не було сліз, я втратила себе, втратила емоції, втратила душу. Разом із кожним серцем жертви я втрачала частину свого, я втратила все... Я не відчувала тіла, воно оніміло, я дивилась, дивилась на це і розуміла, що божеволію... Той день я не забуду ніколи, адже саме він навчив мене убивати. Я повернулася, батько був присмерті, він задихався від болю. Опіум, наркотики послабили його біль, але їх було недостатньо. В той день я його втратила, саме тоді в мені прокинулась помста, я мщусь і зараз і буду мститись до свого останнього подиху.

                                        9

Весь день я перев'язував рани та виконував усі її накази. Але останній, мене здивував, адже хто приведе дитину до закривавленого тіла близької її жінки. Ракель наказала привести Доротею, вона протягом дня була притомна і не мала жару, можливо, в неї були ще більші травми, але куди ще більші... Дівчинка відразу зайшла і поринула до тітоньки. Ракель її не зупиняла, в очах уже не було того холоду і криги, в них промайнуло щось на кшталт радості, але незабаром це почуття зникло. Доротті, мені краще називати це маленьке янголятко саме так, не встиг я і оком повести, вона вже сиділа на ліжку поряд Ракель. Погладивши своєю пухкенькою долонькою її чоло та поцілувавши в щічку, дівчинка вмостилася біля Ракель і заходилася спати. Я невпинно спостерігав за обличчям жінки, на ньому ще й досі не було емоцій, навіть посмішки, але коли Доротті нарешті заснула, я побачив те що ,напевно, не кожному було показано. Коли я обробляв рани, поливав їх спиртом, переносив її у ванну, вона навіть не схлипувала, затиснувши нижню щелепу так сильно, що іноді я чув як вона скреготіла. Зараз же коли цей промінчик сонечка лежав поряд, по щоці Ракель покотилася чиста сльоза, ні вона не плакала, їй було жаль, але не себе, жаль Доротті. Я бачив як її тіло сіпалося від нестерпного болю, але не міг зрозуміти, цей біль був від ран на шкірі чи від ран усередині, на серці, на душі... Ще недавно я сказав собі що у цієї жінки немає нічого світлого, але я помилявся. Вона мала душу, але ця душа була зламана, розбита, понівечена чиєюсь рукою. Мене охопила злість і ненависть, я відчував щось до неї, я знав це, мене переповнювали почуття, але я навіть не уявляв, які перешкоди збудувала доля на її шляху, моя рана не мала значення перед її ранами в серці...

                                       10

Сторінки із заповіту Ракель Гевільярд

Я жінка, яка створила могутню імперію наркоторгівлі. Я жінка, яку бояться чоловіки цієї справи, саме я розповсюджую ті наркотики та опіум, яких не змогли дати моєму батькові, я мщусь і буду мститися далі. Але в моєму житті була ще одна людина, яка показала мені що таке кохання, ощасливила мене, змушувала мене здригатися коли його подих оппалював мою шкіру, змушував моє серце битися так наче воно вирветься із кістяної клітки. Саме він навчив мене зраді та розчаруванню, він зламав мою душу остаточно, він розбив моє серце і розчавив мою відданість. Через нього я впала на коліна перед смертю і молила забрати мене, але я жива, я існую, мені відмовили. Він був моїм першим другом, першим поцілунком, першим коханням, але в той же час він був моїм першим болем, першою ненавистю, першою помстою. Я власноруч убила його, це не можна назвати жорстокою смертю, він майже нічого не відчув, коли я підсипала йому отруту в червоне напівсолодке вино, з того дня я його не п'ю. Через хвилини три його бездиханне тіло вже лежало на підлозі. Це кінець. В мене не було жалю, я не відчувала нічого. Я довірилася, розповіла все що знала і що мала дізнатися, я підпустила його занадто близько, в цьому і була моя помилка. Вийшовши із кімнати я була наче в тумані, я не чула нічого, а потім щось обійняло мене за коліна. Я дивилася наче крізь воду, але великі широкі сапфірові очі змусили мене прокинутись. Переді мною стояла маленька дівчинка із рудим, наче полум'я волоссям, вона нагадувала мені про нього, чиє ім'я я ніколи більше не назву. Вона притулилася до мене так наче я була її матінкою. Моє серце зжалося, я не могла поворухнутися, але мій розум зміг дати наказ щоб її забрали. Тепер я мала маленького янгола, яка дивилася на мене поглядом її батька. Я відчувала обов'язок перед нею, я мала її виховати і зробити з неї жінку, я маю це зробити.