День 13. Запис Темного Лорда Лютика.

  Сьогодні був... незвичайний день. І не тому, що Світлана та Больослав винайшли новий метод "командної роботи" за допомогою електричних розрядів. І не тому, що Гульберт надіслав звіт про те, що Світлий Орден почав вивчати "ефективність бюрократичних процесів зла". Ні. Сьогодні до мене приїхав племінник.

Мій племінник, Артур. Йому сімнадцять. Він приїхав на літні канікули, бо його батьки (моя сестра, яка вийшла заміж за якогось там барона з сусіднього королівства) вирішили, що йому потрібна "чоловіча школа життя". І, звісно, вони відправили його до мене. До Темного Лорда. Який, на їхню думку, є ідеальним прикладом "сильного чоловіка". Я зітхнув. Я ж просто хочу спокою.

Артур — типовий підліток. Довге волосся, мрійливий погляд, постійно слухає якусь ельфійську музику через магічні навушники. І, звісно, він закохався. З першого погляду. В Аврору.

Це сталося, коли Аврора намагалася вирішити чергову кризу. Виявилося, що в одному з моїх старих підземель, про яке я давно забув (ну, буває, замок великий, підземель багато), накопичилася ціла купа... жаб. І не просто жаб. Це були колишні герої, яких я колись перетворив на жаб, а потім просто забув про них. Ну, знаєте, рутина, нові завоювання, бюрократія... Вони просто випали з моєї пам’яті.

Аврора знайшла їх. І, звісно, вона була в люті. "Мій Лорде!" — її голос був схожий на дзвін меча. — "Що це таке?! Це ж... це ж негуманно! Тримати стільки розумних істот у вигляді жаб! І чому вони всі зелені? Це ж не відповідає стандартам!"

Я лише знизав плечима. "Ну, вони ж жаби. Вони мають бути зеленими. І, до речі, вони були героями. Вони самі винні. Не треба було лізти туди, куди не просять."

І ось, саме в цей момент, з’явився Артур. Він побачив Аврору, яка стояла посеред купи квакаючих жаб, її обличчя було червоним від обурення, а волосся розвівалося. І він... він просто завмер. Його очі розширилися, а магічні навушники випали з вух.

"Вона... вона прекрасна!" — прошепотів він, дивлячись на Аврору, яка саме намагалася переконати одну з жаб заповнити форму скарги.

Я подивився на нього. Потім на Аврору. Потім на жаб. "Артуре, це Аврора. Вона керуюча з ремонту. А це... це жаби. Колишні герої. Я про них забув."

"Вона така сильна! Така рішуча!" — Артур не звертав на мене уваги. — "І вона так дбає про цих... цих маленьких! Вона — справжній ангел!"

Аврора тим часом вже знайшла чарівну паличку, якою я їх перетворив, і намагалася з’ясувати, чи можна їх повернути назад. "Мій Лорде, ви пам’ятаєте, яке заклинання ви використовували? І чи є у вас інструкція з експлуатації цієї палички?"

Я відчув, як у мене починає смикатися око. Знову. "Авроро, я не пам’ятаю. Це було давно. І інструкції... інструкції для слабаків. Я ж Темний Лорд!"

Артур тим часом вже підійшов до Аврори. "Прекрасна пані! Дозвольте мені допомогти вам! Я вмію розмовляти з тваринами! Можливо, вони скажуть, яке заклинання їх поверне!"

Аврора подивилася на нього. Потім на мене. Потім на жаб. Її обличчя було сумішшю роздратування, здивування та... ну, можливо, трохи розваги. "Юначе, це не тварини. Це колишні герої. І вони не дуже хочуть розмовляти. Вони хочуть, щоб їх повернули назад."

Я зітхнув. Мій замок перетворюється на якийсь зоопарк. З жабами, німфоманкою-паладином, мазохістом-тестувальником, зомбі-паладином, гобліном-психологом і тепер ще й закоханим племінником. І все це під пильним оком Аврори, яка намагається навести порядок у цьому божевіллі.

Мені терміново потрібна відпустка. На дуже далекому і дуже темному острові. Де немає нікого. Взагалі нікого. Тільки я і моя кава. Багато кави.