День 9. Запис Темного Лорда Лютика.

  Сьогодні був перший повноцінний робочий день Аврори на посаді керуючої з ремонту та відновлення фортеці. Я, чесно кажучи, очікував хаосу. Можливо, вона спробує перефарбувати стіни в рожевий колір, або замінить пастки на квіткові клумби. Але реальність перевершила всі мої очікування.

Вона почала з того, що провела інвентаризацію. Знайшла всі дірки в даху, тріщини в стінах, підрахувала кількість зламаних шипів у пастках. Вона навіть знайшла Світлану та Больослава в одному з підземель, де вони, здається, організували клуб "Екстремальних Відчуттів". Аврора витягла їх звідти, відчитала за порушення правил безпеки та відправила на "громадські роботи" — прибирати наслідки корпоративу.

Потім вона почала складати кошторис. І тут почалося найцікавіше. Вона виявила, що за останні півроку на ремонт замку було витрачено стільки золота, що можна було б купити невелике королівство. І все це через постійні набіги героїв. Її обличчя, яке зазвичай сяяло світлом, почало потроху темніти.

"Мій Лорде," — сказала вона мені, її голос був на диво спокійним, але в ньому відчувалася сталева нотка. — "Я розумію, що ви намагаєтеся бути добрим, але це... це просто неможливо! Як можна щось ремонтувати, якщо його постійно руйнують? Це ж безглуздо!"

Я лише знизав плечима. "Я ж казав. Це моє життя. А тепер і ваше."

І тут, як на замовлення, на горизонті з’явилася чергова група героїв. Цього разу це були якісь варвари з сокирами, які, здається, щойно вийшли з лісу і вирішили, що мій замок — це чудове місце для тренувань. Вони почали кричати щось про "славу" і "подвиги", і, звісно, одразу кинулися до воріт.

Я вже приготувався до чергового зітхання і виклику ремонтної бригади. Але Аврора... Аврора змінилася. Її очі спалахнули не святим, а якимось дуже злим вогнем. Вона схопила свій святий меч, який до цього мирно висів на стіні, і вибігла на балкон.

"Ви!" — пролунав її голос, і він був настільки гучним, що навіть варвари на мить замовкли. — "Ви, недолугі вандали! Ви знаєте, скільки коштує ремонт цих воріт?! Ви знаєте, скільки часу і ресурсів йде на відновлення стін, які ви ламаєте заради своїх дурних "подвигів"?!"

Варвари, здається, були трохи збентежені. Один з них спробував щось відповісти, але Аврора не дала йому шансу. "Я — Аврора, Меченосець Світлого Ордену, і я відповідаю за порядок у цьому замку! І я не дозволю вам руйнувати те, що я тільки-но відремонтувала!"

І вона стрибнула. Прямо з балкона, зі своїм сяючим мечем. Я ніколи не бачив, щоб Меченосець Світлого Ордену так... ефективно розправлявся з героями. Вона не просто їх перемагала, вона їх... виховувала. Мечем. Вона кричала на них про "неповагу до чужої праці", про "відсутність планування" і про "неефективне використання ресурсів", поки вони намагалися втекти.

Через п’ять хвилин все було закінчено. Варвари лежали побиті, але живі, і, здається, дуже налякані. Аврора стояла посеред двору, її меч сяяв, а її обличчя було... ну, дуже злим. Вона повернулася до мене.

"Мій Лорде," — сказала вона, її голос був трохи хрипким. — "Я думаю, нам потрібно запровадити систему штрафів для героїв. І, можливо, встановити додаткові пастки. Більш... переконливі. І, будь ласка, замовте нову партію цементу. Багато цементу."

Я лише кивнув. Моє око вже не смикалося. Я просто дивився на Аврору, яка, здається, знайшла своє справжнє покликання. Боротися зі злом... яке руйнує її роботу. Це було... чудово. І, здається, мені більше не потрібен психолог. Мені потрібен хороший постачальник будівельних матеріалів. І, можливо, броньовані ворота з системою розпізнавання облич. Щоб більше ніхто не міг просто так прийти і зруйнувати мій замок.