День 7. Запис Темного Лорда Лютика.

  Корпоратив. Це слово тепер викликає у мене не менший жах, ніж "аудит" чи "герой з мечем справедливості". Але Грох наполягав, Реджинальд підтримував, а Світлана з Больославом вже почали активно "генерувати ідеї".

Світлана взяла на себе розважальну програму. Її ідеї включали "танці єднання" з демонами, "співи очищення" з гоблінами та "обійми примирення" зі скелетами. Я вже бачив, як мої підлеглі масово пишуть заяви на звільнення. Больослав, звісно, запропонував "смугу перешкод з елементами тортур" та "конкурс на найвитривалішого". Реджинальд намагався запровадити суворий дрес-код та розклад, але його ніхто не слухав.

Я ж намагався контролювати бюджет. Виявилося, що закупити достатньо "крові невинних" для всіх гостей — це ціла проблема. А ще ж треба було замовити закуски для гоблінів (вони їдять все, що не прибите до підлоги, і навіть те, що прибите), та спеціальні енергетичні напої для скелетів (щоб не розсипалися під час танців).

І ось, сьогодні ввечері, все почалося. Музика (якась дивна суміш ритуальних співів та ельфійських балад), світло (від магічних кристалів, які Світлана розставила по всій залі, і які дратували моїх демонів), і, звісно, гості.

Серед них були й несподівані. На порозі з’явився старий, трохи пришелепкуватий маг. З довгою сивою бородою, у пошарпаній мантії, яка, здається, пам’ятала ще часи заснування світу. Він тримав за руку дівчинку років шістнадцяти. Вона була в легких обладунках, з великим, але явно святим мечем за спиною, і з очима, повними рішучості.

"Вітаю, Темний Лорде!" — прогудів старий маг, його голос був схожий на скрип незмащених воріт. — "Я — Архімаг Златослав, на пенсії. А це моя онука, Аврора, Меченосець Світлого Ордену! Ми тут, щоб... ну, щоб перевірити, як у вас справи! І, можливо, навернути вас на шлях істинний!"

Я відчув, як у мене починає смикатися не тільки око, а й вся ліва половина обличчя. "Златославе? Авроро? Ви... ви що тут робите? Це приватна вечірка!"

"О, мій Лорде!" — Аврора виступила вперед, її очі сяяли. — "Ми відчули поклик! Поклик до добра! Ми знаємо, що у вашому серці є світло, і ми прийшли, щоб допомогти йому розгорітися! Ви можете стати добрим! Ви можете відмовитися від зла!"

Я подивився на неї. Потім на Світлану, яка вже намагалася навчити Больослава танцювати танго з одним з моїх сукубів. Потім на Реджинальда, який намагався відібрати у гобліна тарілку з канапе, бо той вже з’їв п’яту. Потім на Гроха, який сидів у кутку і щось записував у свій блокнот, посміхаючись.

"Дівчинко," — сказав я, намагаючись зберегти хоч якусь подобу гідності. — "Моє серце вже давно розгорілося. Від печії. А від зла я відмовитися не можу, бо це моя робота. І, до речі, ви прийшли без запрошення. Це неповага до мого особистого простору."

"Але ж добро не потребує запрошень!" — вигукнула вона. — "Добро приходить туди, де його потребують!"

"Дівчинко," — зітхнув я. — "Добро, яке ламає дахи, стріляє у ворота і вривається на корпоративи без запрошення, називається хуліганством. І за це передбачена відповідальність. А тепер, якщо ви не проти, я спробую знайти собі ще одну каву. І, можливо, броньований шолом. Бо цей вечір обіцяє бути дуже довгим. І дуже... добрим. В найгіршому сенсі цього слова."

Златослав тим часом вже намагався переконати одного з моїх демонів зіграти в шахи, а Світлана і Больослав, здається, знайшли спільну мову в організації конкурсу "хто довше протримається в пастці з лазерами". Мені терміново потрібен новий план. І, можливо, відпустка. На дуже далекому і дуже темному острові, де немає героїв, психологів і корпоративів.