19 жовтня, понеділок

В пʼятницю мені довелося встати о 7:20 ранку, де ж справедливість? Я боялась ненароком не знайти свій клас, однак на шляху зустріла Каріну й она провела мене, тож я змогла розслабитися від напруги. Як би я бажала аби Каріна й Настя були в моєму би класі, або хоча б завжди йти з ними разом на уроки. 

Що ж, нічого нового на самих уроках. На малюванні я обводила букви алфавіту, і однокласники казали що дуже добре. З таким виглядом начебто я знаю тільки китайський алфавіт і тільки вчу португальський. Пф, який нічим не відрізняється від англійського, теж мені новинка. Пробували мені дещо жестикулювати, та добре що я нічого не розуміла, хай мене обзивають тупенькою скільки завгодно. І взагалі, мені все одно на погляди які на мене кидають коли я направляюсь до дитячого відділу в бібліотеці. Беру там нову книгу про Джероніма Стілтона через цікаві малюнки, хоча як не намагалась зрозуміти хоч слово, текст зливається в невідомо що, і залишається догадуватись про історію тільки з картинок. Треба буде попросити когось аби мені переклав, або завести свого власного перекладача. 

На уроку португальської вчителька намалювала мені в зошиті квіточку, тваринок, хмаринку та веселку, і все підписала аби я вивчила. Схоже що я дійсно буду починати з самого простого, не дивно що до мене ставляться як до дитини до якої треба сюсюкати та все детально пояснювати. Ще й до того ж глухонімої, бо що я можу відповісти? Як же мені не подобається коли всі витріщаються так начебто я впала з місяця, як же хочеться реально щось таке відповісти аби збило всіх з пантелику!

В обід по розкладу я мала би обідати в шкільній їдальні, вроді би така звичайна справа, яка перетворилась на нереальну важку. Моя однокласниця Мафалда привела мене до секретарки, та сказала зачекати її. Пройшов деякий час, я сиділа самотня наче невидимка, доки секретарка не почала мене випитувати. Від почуття покинутості, та від незрозумілості, я почала плакати замість того аби вимовити хоча б слово. Ну вилита дитина, прям в садок мене треба було віддати а не в пʼятий клас! Час тягнувся дуже повільно, доки мене не врятував Ігор, хлопець який говорив на моїй рідній мові та переклав секретарці в чому справа. 

Коли мої істеричні сльози закінчились, секретарка власноруч повела мене до їдальні та показала що де і як працює. Тут все працює по системі, спершу потрібно пікнути картоном щоб взяти підніс. На обід кухарки дають головне блюдо, можна взяти суп, салат, звичайний хліб у вигляді булочки, та десерт. А потім вибрати місце за будь-яким столом, самообслуговування називається. Ніхто мені цього не пояснював раніше, якби я була сама то б не зорієнтувалась. А це причина моїх витрачених нервів, і через те що я не могла висловити словами через незнання мови, показало мою нездатність бути нормальною людиною. Що ж, моя нова португальська їдальня, зустрічай недозрілу дикарку, сором і ганьба мені. Мій перший обід в їдальні був рис з консервованим тунцем, що ж, не така вже й погана їжа…

Ігор показав мені як замаскувати меню на обід на кожний день, що виявилось для мене таким складним. Я б воліла вибрати обід не на одну людину, а на двох, так би мені дісталося більше їжі та десертиків, за яку не потрібно боротися. 

Плюси хорошої їдальні закінчились, в усьому іншому школа здається мені просо місцем катування де я нічого не розумію, як і те що я тут роблю. Думаю, що Мії буде ще складніше доказувати що вона не дитина, так як ходити в дорослу школу це вам не в ляльки бавитись. Можливо, не плакала як я сьогодні на виду у всіх, а вела себе по-дорослому врівноважено. Що за несправедливість?

27 жовтня, вівторок

Жахливий тиждень, без коментарів. Правда в тому що мені не давали писати контрольні роботи, та й як я би їх написала без знання мови? Тим паче що для кожного предмету треба здати по дві контрольні роботи, від яких залежить оцінка. А цікаво як будуть оцінювати мої знання, які дорівнюють нулю на даний момент. Вдома все було по-іншому, наші знання оцінювали кожний день, і тільки деколи писали міні-контрольні. Вітаю з початком дорослого життя в дорослій школі, ось що мені єхидно відповіла Мія. Так що захотілося накидати колючок в неї аби зіпсути шикарну шевелюру якою вона так пишається. І якою скриває своє прищяве обличчя, яке до того ж відображає її скверний характер!

На фізкультурі ми бігали і що ще, хіба не складно здогадатись? Так, грали у футбол! Дуже цікава гра, яка швидко набридає коли всі думають що ти мʼяч і тебе можна нечайно копнути, що за несправедливість. Не така я вже й мала! Хоча навіть не можу закинути мʼяч у баскетбольне кільце, не доросла я ще. В кінці уроку треба прийняти душ в окремій роздягальні, де я гордо продемонструвала свою спортивну сумку в квіточки, куди склала спортивну форму з назвою школи, ванними штучками та зі змінним одягом. Тобто все що дозволив невеликий сімейний бюджет. Мої однокласниці ж мали красиві сумки з брендами, красивий змінний одяг, так що я засумнівалась на долю секунди хоч в чомусь бути кращою. І приймати душ після фізкультури виявилось не таким приємним, хоча мало хто приймав душ на справді, а тільки робили вигляд або просто намочували волосся.