1 липня

1 липня, середа

Ми встали о четвертій ранку. На станції попрощалися з тіткою Лідією, тіткою Світланою, Левко та Дашею, з дідусем Степаном, і з бабусею Анною та бабусею Міленою. До зустрічі, Україна!  

Спочатку ми їхали автобусом до Польщі. Аеропорт там такий… класний! Особливо для нас, бідні батьки, вони даремно намагалися втримати нас на одному місці; по черзі ловити четверо дітей які так і норовлять побігати по всьому аеропорту, то справа не із легких. Кожен хоче дослідити свій куток, ах ах. Польська мова дуже дивна, мабуть, тому, що в Польщі багато що відрізняється від України, будівлі такі сучасні. Не знаю, я просто вражена, бо ніколи не виїжджала за межі країни, в якій народилася. 

Ми трохи чекали на політ до Барселони, в Іспанії. Спершу перевірили наші паспорти та білети, і тільки тоді дозволили перейти до залу чекання, з панорамним пейзажем на злітну смугу. Я не могла відірватися від неймовірних літаків, ніколи не бачила їх так багато, і здавалося що в порівнянні ми мурахи з цими гігантами. Чекали в черзі на посадку, і всі заходили всередину літака. З одного боку було три місця, і з другого також. Соломія всілася на місце у вікна, а я біля неї. Рядом з нами сидів тато (по правді, з наміром наглядати за нами). З другого боку сиділи решта нашої сімейної спільноти. Чекали поки всі пасажири по черзі розсядуться на своїх місцях, не так, як в маршрутці, в якій всі якнайшвидше так утискаються, допоки не вистачає кисню. Бортпровідниці сказали пристебнути ремінь, і згодом показали як варто діяти в екстрених випадках. Так було класно коли літак почав розвивати швидкість, не злітав одразу. Під час зльоту в небо в мене аж серце завмерло, неймовірна ейфорія!  

Ми летіли приблизно дві години. Коли літак здіймався в небо, з маленького вікна я спостерігала за будинками та полями, які здавалися такими мініатюрними. Через декілька хвилин пейзаж змінився на нескінченні хмари, і це відчуття польоту серед хмар неможливо передати… 

Толік і Тео хотіли дуріти, тому зачіпалися до одного хлопчика який сидів ззаду (йому десь 11-12 років, і не виявляв бажання бавитися). Він пожалівся своїй мамі по-польськи, тому вона попросила нашу заспокоїти своїх синів. Тоді Толік перемкнувся на маму, і щоб мати спокій вона запропонувала мені помінятися з нею місцем. Я полегшено зітхнула. З нудьги, могла б з кимось й побавитися. Толік і Тео сиділи тихо, спостерігали за тим, як я малювала. Мама польського хлопчика запідозрила чому так тихо, і її дуже цікавило, що там мої брати видумують. Відправила до нас свого сина на перевірку, а хлопчик залишився з нами. Без знання мови, ми грали у хрестики-нулики. Взнали що хлопчика звати Том, а його маму пані Дроздов. Вона дуже здивувалася як побачила, що брати мене слухаються. 

- Ох, Таїсія, ти просто природжена нянька. Як це в тебе виходить? - запитала пані Дроздов, з перекладом мами. 

Насправді все буває простіше простого - допомагає певний життєвий досвід, маю четверо братів і сестер, ах ах. Таким чином, наша перша подорож на літаку пройшла без зайвих проблем. Однак, як тільки літак знижувався, у мене й у братів почали боліти вуха. Можливо, через тиск висоти, бо здавалося що я оглухнула, і від такої болі я тихенько плакала. А от Мія та батьки не мали болів у вухах, як же їм добре. 

Нас зустрів дядько Костя, знайомий нашого тата з яким він працював два роки тому в Іспанії. Він повів нас до станції метра, а то ми самі серед такого натовпу, повністю загубилися б! З багажем був такий хаос та конфуз, добре що у нас не багато речей з собою.  

Нарешті ми прибули у квартиру дядька Кості, всі спітнілі через іспанську спеку. Через два дні ми летимо в Порту, на північ Португалії, місто де живе наш батько і яке стане нашою новою домівкою. 

Нас нагодували, і ми вклалися спати. Я настільки змучена, що розповім про все згодом, головне що вже добре чую та вуха мої більше не болять. 

2 липня, четвер 

Сьогодні ми проведемо цілий день в Іспанії, оце так люкс в моєму житті. Відвідали одну частину Барселону, тобто місцевий пляж. Їхали метром, з дядьком Костею, він наш провідник. Так, як в моєму житті я ні разу не їхала на метро, коли поспішаючи заходила, одна сандалія зіслизнула з моєї ноги, і впала в ущелину між вагоном та платформою, ох як я злякалася. Дядько Костя спас мою другу сандалію, повернувся до тієї станції, поки ми очікували на нього, ура! Якщо чесно, я звикла більше до звичайних електричок, а не до цього летючого метра на шаленій швидкості. Можна загубити навіть своє взуття, ох. 

Зате пляж порадував, зі справжнім ОКЕАНОМ!!! Вода така тепленька, зовсім як Азовське море, вау. Толік і Тео дуже раділи що можна купатися, і ми не менше хотіли зануритися у хвилі. До речі, я була у своєму новому купальнику, салатового кольору з малюнками Hello Kitty. Ми скупалися в цьому чудовому морі, і нам дуже сподобалося. Згідно зі словами Тео, не океан, а гігантський басейн. Дорослі загоряли на сонці, а ми бавилися у піску. 

Другий інцидент за день стався під час моєї прогулянки біля скель, з тою самою ногою. Я подумала що то був тільки горбок з піску, і вдарила по ньому ногою. А той горбок виявився каменюкою, і я ж була без сандалій, тому пальці ніг дуже боліли мене від удару, ай! В цей же самий час, Мія з Анютою, Толіком і Тео крадькома підкралися та насипали мені піску у волосся, недостатньо я настраждалась! Знаючи що мама мене теж буде сварити, я все одно взяла і насипала їм всім піску на голову, щоб вони відчули те, що і я.

Коли ми приїхали у квартиру, дядько Костя включив нам мультфільм: "Льодовиковий період 3", яка дитяча радість! Толік і Тео аж за дуже розбушувалися та дратували всіх, бо не мали іграшок аби тихо бавитися. Мія сиділа в телефоні, без ніякої реакції (її дуже важко заохотити прочитати якусь книгу, вона любить переглядати журнали про моду та знаменитостей).

Я читала "Пригоди Електроніка" Євгенія Велтистова, або точніше, перечитувала. Знаю що вже вийшла друга частина, і мені не терпиться прочитати продовження. Я в захваті від пригодницьких книг, адже ще не доросла до романсів, наукові енциклопедії мене не сильно цікавлять, бо мені більш подобаються веселі книги. Якби я мала свою власну бібліотеку, то взяла б її з собою в будь-який куточок світу!