6 травня

6 травня, середа 
Перед тим як відсвяткувати мою перемогу й поразку моїх братиків та сестричок, в мою кімнату зайшов Тео. Він вибачився за те, що викрив мій вчинок, і запропонував великий кусок молочної шоколадки з начинкою полуничного йогурту (мій улюблений), щоб підлеститися до мене. Ох, я засумувала тільки тому, що завжди піклувалася про молодшого братика, а він так легко доніс на мене. Однак, неможливо було встояти коли Тео зробив жалібну моську з благальним поглядом, і сумно побрів геть з моєї кімнати. Якщо чесно, цей малий підлабузник дійсно вміє видавати з себе нещасного, має акторський талант, це мій братик! Думаю, мені з ним можна поступати на Театр (жарт, звичайно).  

Так, а тепер щодо школи. Оскільки всім у моєму класі набридло уроки, ми вирішили повеселитися. Наш вчитель музики, Ігор Олексійович, молодий, але за дуже інтелектуальний. Для нього дисципліна найважливіша, і тому на його уроках настільки нудно! Ну так от, Янка, одна відома пустунка, видумала спосіб як перетворити цей дощовий день на веселий. Вона скликала усіх на перерві, і показала крейду, не білу звичайну, а рожеву. Пояснила що це невидима крейда, і як діє. Одним словом, всі були у захопленні ідеєю.  

Коли вчитель музики увійшов в музичний клас, то зразу запідозрив щось неладне, дивуючись ентузіазму й підморгуванню своїх учнів та учениць. Я помітила що на щастя вчитель був у білих штанях, завзятий любитель моди, що нам якраз на руку! Всі вдавали зацікавленість уроком та через мірну старанність, як ніколи раніше. Часто чувся приглушений сміх, і бідний Ігор Олексійович думав, що ж він такого неправильного зробив. Настав момент, коли вчитель встав зі стільця біля піаніно й почав писати на дошці. Лиш він доторкнувся рукою до крейди, як весь клас не витримав, і учні хором зареготали. Вчитель тільки повернувся, щоб запитати клас в чому причина такого сміху, як Іван вигукнув: 

- Ігорю Олексійовичу! Подивіться ззаду на свої штани!  

Всі учні попадали зі стільців від реготу, і в цей самий момент в клас увійшла Софія Петрівна, наша класна керівниця, яка саме давала урок сусідньому класу.  

- Софіє Петрівно, подивіться на штани нашого вчителя!  

Класна керівниця з докором подивилася на штаны Ігоря Олексійовича, на яких красувався надпис рожевим кольором “Цьомки” та слід помади від поцілунку.  

- Ігорю Олексійовичу! – докірливо вигукнула вона, приголомшена. – Що скоїлося з вашими штанами? Ніякого сорому!  

Вчитель музики, почервонівши, щось розгублено пробулькотів, без відома що пояснювати. 

- Навіть не уявляю що сталося, Софіє Петрівна! Коли я зайшов в клас мої штани були білосніжно-чистими, але як тільки я встав з цього стільця…  

Класна керівниця поглянула на стілець, де не помітила ніякого злощасного сліду, збита ще більше з пантелику.  

- Хтось може пояснити те, що відбулося? – запитала суворим і командним тоном Софія Петрівна.  

В класі відразу запанувала тиша, всі опустили погляди, бо мали певний страх перед суворістю керівниці.

- По вашому, це смішно? Або ж ви хочете попасти на візит в кабінет директорки?  

Ніхто не висловлював подібного бажання. Тому, Янка піднялася зі своєї парти й швидко випалила: 

- Я можу все пояснити, Софіє Петрівна. Я маю крейду, яка має невидимі хімічні властивості. От наприклад, я щось малюю чи пишу цією крейдою на певній поверхні, і через деякий час написане зникає. Тільки якщо провести рукою, проявляється рожевий слід. Перед контактом, написане зникає. Це важко пояснити, як це можливе, але це класна штука для розіграшів…  

- Що ж, Ігорю Олексійовичу, - мовила голосно класна керівниця з легкою посмішкою, яку намагалася заховати. – Залишаю цю справу у ваших руках. Сподіваюся на належну ефективність та справедливість. 

Керівниця ще раз глянула на нас суворим поглядом, і швиденько покинула клас, а вчитель музики трохи постояв у роздумах. Ми вже думали що отримаємо поза вуха, але неочікувано він голосно розсміявся, а за ним і весь клас.  

- Подумати тільки, - мовив вчитель, між сміхом. – Як вам вдалося мене розіграти! Як тільки уявляю собі реакцію вашої класної керівниці на сліди рожевої помади на моїх штанах... Вона певне подумала, що у мене не все в порядку, ах ах ах!  

Деякі учні допомогли вчителеві почистити брюки від крейди, і згодом Ігор Олексійович сказав Янці: 

- Визнаю, це крута річ. Позичиш мені цю крейду? Я хочу розіграти свого брата. Щодо тебе, ти прощена, однак, не повторюй більше цього.  

- Домовилися, Ігорю Олексійовичу, - відповіла Янка, осяяна від щастя. – Я згідна за однієї умови: ви зобов’язані розказати всьому класу реакцію вашого брата.  

- Згоден на всі сто процентів! А тепер, яку пісню хочете заспівати?  

- “Канікули, ура!”! 

- Що ж, починаємо!  

У піднятому настрої вчитель почав грати на піаніно, а ми приготувалися, щоб співати на повну потужність наших голосових зв’язок про скорий прихід літніх канікул.  

Всі були щасливими від того, що вчитель музики сам з себе посміявся. Добре, що він має почуття гумору, в інакшому випадку було б зовсім невесело йти в кабінет директорки.  

     * * * * * * 

Цього вечора сім’я Фалінських зателефонували своєму батькові, він запевнив що в нього все гаразд, що працює на будівництві. Але цього було недостатньо, аби заспокоїти Галину. Борис насправді дуже любив свою дружину та матір його дітей, однак вони бажали, щоб він був з ними. Пан Фалінський сильно реготав з розіграшу вчителя музики Таїсії, і сказав, що хотів би побачити реакцію класно керівниці, яка застала цю космічну сцену.  

Також Борис розказував як прогулювався по місті Порту, які краєвиди бачив… Особливо йому сподобалася початкова школа, яка знаходилася поруч його мешкання: нова й велика будівля. Таїсія не зрозуміла одного: чому батько їм це розповідав? Вони ж не планували відвідувати Португалію! Але згодом все стало ясно…  

Батько хотів поговорити з матір’ю наодинці, тож всі вийшли геть з вітальні. Таїсія попрямувала до кухні, і вийняла з холодильника шоколадний мус, щоб заспокоїти свої нерви. Ще одна розмова яка добром не закінчиться, вона якось це передчувала. Через п’ятнадцять хвилин блідий Тео вилетів як вирій на кухню.