27 квітня

27 квітня, понеділок 

Можна тільки уявити моє нещасне життя вдома, а що стосується школи, то взагалі... Сьогодні у мене була контрольна з математики. Я правильно зробила приклади, а от задачі... Навіть не хочу згадувати про це. Адже за І-ший семестр я мала 10 з цієї злощасної математики. А в кінці року мене очікує ДПА, Державна Підсумкова Атестація з математики та української мови, тому мушу добре вчитися. 

Принаймні, уроки інформатики дуже класні, на яких ми вчимося користуватися комп'ютером (шкода, що Левко не дозволяє мені втілювати знання на його комп'ютері). На фізкультурі ми грали у бадмінтон і бігали чотири круги навкруг стадіону школи. Вдома, я знайшла у коморі старі ракетки з воланчиком і почала тренуватися грати в бадмінтон з Мією.  

Що ж можу сказати щодо моєї фігури? Я худорлява, тільки шкіра й кості. Крім низького росту, я мрію потовстіти на декілька кілограм, щоб достигнути нормальної ваги дитини. Проблема в тому, що через окуляри я не маю можливості грати в баскетбол, спорт який був би корисний для мого росту. Моя мама категорично проти гімнастики через протилежний ефект, тому мені нічого не залишається. І тепер доведеться сидіти вдома, роблячи домашні завдання і допомагаючи мамі по хазяйству. Що ж, може так буде й краще. Я ще набрала декілька книг з бібліотеки (обожнюю читати, можу поглинути 200 сторінкову книжку менш за один день, оскільки під час читання мене неможливо відірвати від книжкового світу), маю чим зайнятися. 
Соломія ходить на легку атлетику, і я доволі часто ходжу на її тренування, щоб її підтримувати. Для неї це просто тимчасове захоплення. Толік ходить на заняття хокею, ну а Тео хоче копіювати брата. Єдине захоплення Анюти - це бавитися ляльками, ха ха ха. 

В мене є двоюрідний брат Левко та двоюрідна сестра Даша, які живуть в нашому будинку. Кімната Левка поруч моєї, йому 16 років і він дуже схожий на Мію. Тобто з його кімнати часто лунає гучна музика, включена на повну потужність. Я ледве терплю цю нахабну Мію, так ще й маю миритися з легковажними манерами мого двоюрідного брата! 

Я дружу з трьома моїми однокласницями. Катя, Уляна, Слава і я, в другому класі сформували наш власний гурток: завжди, коли ми разом, бавимося та вчимося (інколи, про людське око).  

Про наболіле. Я не люблю ходити на базар разом з мамою, а особливо по магазинах одягу. Мені достатньо футболки з джинсами, ну і спортивні кросівки, тільки б це й носила. А мама хоче, щоб я виглядала акуратною та охайною дівчинкою, і залюбки б одягла мене як ляльку, тому вибирає для мене одяг, який я рідко коли вдягаю, ну не мій смак. 

Щодо спідниць та суконь, я не люблю їх носити, особливо після досить плачевного випадку в школі. Одного дня, на перерві, моя подруга Катя була у коротенькі спідниці й скакала на скакалці, якийсь хлопець підбіг до нас і різко підняв її спідницю. З Каті всі сміялися, і відтоді ніхто з нашого гурту не насмілювався вдягати спідниці чи сукні, щоб не осоромитися. 

Я не проти коротких шортів, а проти суконь які заважають вільно бігати та всюди лазити. Мамі, звичайно, це не подобається, тому доводиться інколи видавати з себе чепурну дівчинку. Ще б бантик мені пов’язати, і гавкати як миле собаченя, зійду за декоративним домашнім улюбленцем. Але взагалі-то я люблю наші сімейні візити в ресторані чи кафе, хоча це бувають особливі випадки. Там я можу заказувати все, що мені заманеться, і навіть не хвилюватися за зайву вагу, чого не можу сказати про Мію, це її найбільший страх.  

З усіх своїх домашніх, я найбільше люблю Теодора. Він чудний малий, хороший та лагідний. Головне зараз, це навчити його ввічливості, щоб Толік не зіпсував його своїм впливом. Я роблю все можливе в моїх силах: коли приходжу зі школи, приділяю увагу Тео, вислуховую, що він сьогодні доброго вчинив. Якщо нічого, то заохочую його щось добре зробити, підказуючи які можуть бути можливості. Коли він зробить корисний вчинок, тоді я йому даю шоколадку або цукерки, в нагороду. Так само як колись Мія наставляла мене в дитинстві. Інколи я не маю нічого з солодкого, і тоді Тео з радістю приймає від мене нарізані кусочками фрукти.  

З другої сторони, з Толіком справи утрудняються. Він завжди бурчливий, неввічливий, і тільки хороший з мамою. Вдає з себе чемного та корчить сумне личко, щоб мати пожалкувала його, не тільки не завантажувала його роботою, а ще й купляла йому солодке. Ото вже підлиза! Я то зовсім не розумію за що жаліти цього підлабузника та маминого синка. Коли Толік не добивається свого (батько, я й Мія, не дозволяємо піймати нас на гачок), то починає вибрикуватися, бешкетує, нікого не слухає… Мені дуже шкода маму, яка возиться з ним як з дитям! Невже вона не розуміє, що тільки розпещує його? Що Толік погано поводиться з усіма іншими в її присутності?  

Одного разу (а точніше, безліч разів), коли Толік нагрубив мені за межами, я втратила контроль та дала йому по попі, неболяче, а то забагато собі дозволяє. Він, в плачі, побіг до мами пожалітися. Результат: мене наказали за це, я залишилася без грошей та кишенькових грошей. Натомість змушена була вивчати діалоги на англійській і вирішувати математичні задачки (бідна я!), а ще мама мені відчитала мораль! Ось така у нас сімейна “справедливість”! З того дня я не намагалася перевиховувати Толіка. Нехай мама відповідає за нього, ніхто не винний за його невихованість. З іншого боку, відтоді Толік також тримався якомога далі від мене, видно второпав, що я старша сестра і що мене не обхитрити й ввести в оману. Ох, як важко ладити з дітьми! Неймовірний труд!  

    * * * * * * 

Продзвенів дзвінок у двері хати. Таїсія нетерпляче спустилася та відкрила двері. То був її однокласник, Аркадій.  

- Привіт! – привітався хлопчина. – Дозволиш увійти?  

- Звісно, заходь. Нікого немає вдома.  

- Я до тебе. Прийшов, щоб позайматися з тобою математикою, знаю що у тебе деякі труднощі…  

- А якщо це мене не цікавить?