25 квітня. 2009

    25 квітня, субота 

    Привіт моєму новому Щоденнику! Моя мама купила його сьогодні в магазині канцтоварів і подарувала мені. Він такий красивий, товстий, має замок з ключиком. Що найважливіше, це що тепер ніхто не зможе читати мій Щоденник, який назву Секретним! Я розмалювала обкладинку у квіточки та наклеїла наклейки тварин і різні фігурки. Як же я люблю все в ромашках! 

    Що ж, тепер починаємо знайомство із моїм життям. Мене звати Фалінська Таїсія, мені 10 років (скоро матиму одинадцять!). Мене назвали в честь української співачки, Таїсії Повалій, це рідкісне ім'я, тому й зовсім незвичне. Я живу на Україні, в місті Коломия, в Івано-Франківській області. Нас п'ятеро в сім'ї: найстарша Соломія, їй недавно виповнилося 15; за нею йду я; далі близнята Анюта та Толік, їм 7 років (майже вісім); і наймолодший Теодор, йому 4 рочки (майже п'ять). 

    Я ходжу в четвертий клас, Соломія у восьмий, Анюта і Толік увійшли в перший клас минулої осені, а Теодор ще в дитячому садку. Дім, в якому ми живемо великий і двоповерховий, він належить батькам мого батька, тобто нашим дідусю та бабусі. З нами ще живе сестра нашого батька, тобто наша тітка з двома дітьми; я не вважаю, що це добра ідея, але моя думка не зараховується серйозно. 

    Гаразд, тепер розкажу які у нас відносини в сім'ї. Соломія в підлітковому віці, найважчому періоді в житті. Що віддзеркалюється у її складному характері: вона бунтує, будь-що її нервує, завжди незадоволена. Саме тому я її не розумію, і запитала про це у своєї матері, на що вона відповіла мені що коли я досягну вік Соломії, тоді й зрозумію, чому вона так поводиться. Більшість свого часу Соломія проводить у своїй кімнаті, в навушниках, щось малюючи. Вона ніколи не дозволяла мені подивитися на її малюнки, як би я не старалася умовити її.

    З іншої сторони, Соломія зазвичай буває хорошою старшою сестрою, особливо тоді, коли я не справляюся з домашнім завданням. В такій ситуації, Соломія з задоволенням, хоч і з певною зарозумілістю, допомагала мені з домашньою роботою, адже для неї це так легко. Соломія відмінниця в класі, завжди добре поводиться в школі. Одним словом, вчителі пишаються нею і вихваляють на всі лади. Я маю велику надію на те, що в майбутньому стану схожою на Соломію. Звичайно, не у зовнішньому вигляді (все її лице у прищах, і інколи вона має настільки суворий погляд, що відразу хочеться ховатися в кущі), а в інтелекті. 

    Анюта настільки рухлива, жвава та енергійна, що я інколи не в силі витримувати її пустощі. Вона така шустра, завжди пхає свого носа не туди, куди треба. Далі, Толік. Він молодший за мене, і це має свої переваги. Ставиться з повагою до мене та Соломії, і навіть не пробує зробити нам якусь витівку; зате він має можливість познущатися з наймолодшого Тео, милого і невинного малюка. Хоча Толік і Тео стараються триматися разом, бо вони не дружать з нами, дівчатами-занудами згідно з їхніми братерськими правилами. 

    Наш батько, якого всі звуть Борис, раніше був міліціонером, але тепер працює на будівництві. Всі його люблять, і не дивно, адже він завжди веселий, незважаючи ні на що. Наша мати Галина працює бухгалтером, але планує виділяти більше часу сім'ї. Галина також життєрадісна і весела як і наш тато, тому я часто роздумую у сумнівах: “Чому ж тоді Соломія завжди така насуплена, якщо наші батьки мають протилежний характер?”. Але моє запитання і досі залишається без відповіді. “Можливо, якийсь збій в генах”, неохоче пояснив мені двоюрідний брат. Ніби це все пояснювало. “А може, це через гормони, які причиняють бунт у підлітковому віці”, продовжував Левко, майбутній психолог або ж лікар. Хоча йому взагалі не рекомендується вчитися на лікаря, рятувати чиїсь життя він не в змозі, як це було у випадку з бідними рибками моєї тітки, які не пережили його “турботи”. 

    Щодо мене, я маю світло-русяве волосся та сірі очі. Я почала носити окуляри з одного рочку і шести місяців, майже з народження в мене слабий зір. Це трохи дратує, але я безсила з моїм проблемним зором. Що ж, що ще можу розказати? Ах, мені так набридло що хлопці з мого класу тягають мене за коси, яка несправедливість! Шкода що в них нема кіс, щоб їх тягати у відповідь, ех. Також через те, що я найнижча у класі, з мене часто посміюються. Я вже безліч разів висіла на турніку, роблю зарядку кожний день, але поки що без результату.  

     * * * * * 

    - Таїсія! Спускайся на вечерю! - закричав пан Фалінський з кухні на першому поверсі. 

    - Зараз, я вже йду! - крикнула у відповідь Таїсія, миттю закривши Щоденник і ховаючи його у шухляду. 

Вона швидко спустилася з другого поверху, сівши за стіл. Всі уже сиділи на своїх місцях і очікували лиш на неї. На вечерю, пані Фалінська подала картоплю з запеченою рибою та салатом. 

    - Фу, знову це! - скривився Толік, в незадоволеній гримасі. - Мамо, чому ми маємо їсти цю їжу з городу? 

    - Давай не заливай мені тут, тобі тільки подавати солодощі замість корисної їжі! - заперечила мати, Галина. - Навіть і не думай! Потрібно їсти тільки здорову їжу, багату на поживні речовини та вітаміни, ясно? 

    Але, оскількиТолік продовжував нахмурено сидіти за тарілкою, не доторкаючись до їди, у пошуку допомоги пані Фалінська виразно зиркнула на чоловіка, який тим часом був повністю занурений у завдання відділення кісток від риби, не звертаючи уваги більше ні на кого і ні на що. Галина розсердилася ще більше і невблаганним тоном сказала Толіку: 

    - Так, дорогенький мій, їж те, що на твоїй тарілці. Якщо не з'їси, я забороню тобі солодощі та твою улюблену їжу бабусі Анни на цілий місяць. Я знаю, що батько цілком згідний зі мною! 

    Цілий місяць? Без його улюбленої їжі? Малому здалося, що він недочув. Він подивився на маму в надії що вона усміхається, натомість під її суворий погляд почав їсти, виказуючи своє незадоволення. 

    - Задоволена своїм новим Щоденником, донечко? - запитала мати Таїсію.