Допис №2: Дефект виживання (Версія: Рвані Шрами)

Дата: 15 вересня 2031 року

Координати: Прип’ять, нутрощі бетонного склепу

У 29-му реальність просто тріснула. Це не був збій чи фатальна помилка — ті виродки, москалі, цілили прицільно, в саме серце Чорнобиля, намагаючись втопити нас у радіації. Але вони недооцінили саму землю: замість вогню ми отримали розрив тканини буття. Надвеликий Викид зжер північ України й перетворив Білорусь на безкраю, пульсуючу пухлину на тілі планети.

Гомельщина та Брестська області зникли. Тепер це «мертва зона», де біологія пішла в рознос під тиском аномального тиску. Ті, хто не встиг згоріти в перші секунди, стали частиною нового, викривленого харчового ланцюга.

зомбовані: колиш ні люди, які піддалися тривалому та інтенсивному впливу псі-випромінювання. Це не живі мерці в класичному розумінні, а люди з повністю зруйнованою психікою та «випаленим» мозком..

Псі-зграї: Вовки колишніх білоруських лісів більше не гризуть плоть — вони гризуть твій розум. Вони транслюють твій найглибший жах прямо в підкірку, змушуючи тебе молити про смерть як про єдиний порятунок.

Поки світ навколо Києва та Житомира плавився у мареві, я рвав жили на фронті. Ротний — людина, в якої замість серця шматок граніту — просто кивнув: «Зникни, Фіксе. Витягни свою кров. Це наказ».

Я вигриз сім’ю з пащі того хаосу. Сльози на кордоні, закритий шлюз літака на Канаду… і все. Порожнеча. Я розвернув свою розбиту колишню «Ниву» і втиснув газ у підлогу. Назад. Проти натовпу, крізь кривавий хаос і затори зі спаленого металу.

Коли я повернувся на позиції під Харковом — просякнутий соляркою, попелом і запахом смерті — пацани дивилися на мене як на вихідця з того світу. Ротний відклав свій ПМ, витримав паузу і видавив:

— Ти геть здурів, Фіксе? Я тебе вже списав. Думав, ти вже десь за океаном кленововий сироп по венах пускаєш…

1. Валюта Попелу

Вони не казали нічого. Просто важкі руки на моїх плечах і скрегіт керамічних пластин броні. У цьому мовчанні було більше правди, ніж у всіх промовах політиків.

Тут, де повітря густе від озону, а аномалії перетирають кістки на пил, єдина цінна річ — це плече поруч. Побратимство тут — це не про дружбу. Це про те, що коли тебе почне намотувати на «м’ясорубку», цей замазучений чорт поруч не відвернеться. Він лізтиме в саме пекло, щоб дістати твій жетон або те, що від тебе залишилося. Це наш останній бастіон.

2. Геометрія Жаху

 Зона розросталася, як метастази. Ми воювали на два фронти: з одного боку — ворог, з іншого — збожеволіла природа.

«Холодець»: Я бачив, як новенький «Леопард» танув, наче воскова свічка, за лічені хвилини. Сталева броня просто стікала в бруд рідкою іржею.

«Трамплін»: Одну мить ти бачиш обличчя друга, іншу — його підкидає невидима сила і вивертає навиворіт. Взвод просто обдає червоним туманом.

Запах озону змішувався із солодким душком гниття. Ми вижили лише тому, що стали єдиним механізмом. Коли в магазині порожньо, а з темряви насувається щось, що колись мало ім’я та родину, ми ділили останню сигарету і готували ножі. Довіра — це єдиний запобіжник, який ще працює.

Епілог: Під Мертвим Небом

Зараз, топчучи радіоактивний бетон як вільний сталкер, я знаю: людина — це найгірша аномалія. Але побратим — це єдина причина, чому я все ще не пустив собі кулю в скроню під цим проклятим фіолетовим небом.

Детектор раптом заходиться ультразвуковим вереском. Поруч розкручується «викид». Простір починає кришитися, як бите скло. Час звалювати, поки Зона не вирішила оновити мною свій пейзаж.