Адель

А потім я вперше зустрів Адель. І життя моє перевернулося. Ця дівчина була не схожа ні на кого. Довге сріблясте пряме волосся, блакитні, майже білі очі. Її енергетика зачаровувала. Адель переїхала в наші краї і наче жила там завжди. Весела, енергійна, загадкова. Ми зустрічалися поглядами, коли розминалися на дорозі. Її очі, такі незвичайні, дивилися крізь мене, наче бачили щось більше, в сміх лунав, мов дзвіночки на вітрі – легкий, чистий, з відтінком таємниці.

Я не шукав зустрічей з нею, але вони траплялися. Я помічав Адель серед інших знайомих, завжди трошки осторонь, наче її щось відділяло від усього світу. І щоразу погляд блакитних очей знаходив мене. Цей погляд приходив до мене ночами в солодких снах, змушував серце битися швидше, залишав у душі відчуття неминучих змін…

Я спав, але моє тіло здавалося зануреним у дивну напівреальність. Свідомість дрейфувала між сном і пробудженням, а місячне світло пронизувало темряву кімнати, лягаючи на мене прохолодними сріблястими відблисками. Промені місяця ковзали крізь вітражне скло, розбиваючись на кольорові візерунки, але серед них раптом народжувалася інша, жива срібляста течія.    

Я бачив її – Адель. Її волосся зливалося з місячним сяйвом, довгі срібні пасма ковзали по моєму розпаленому тілу, огортаючи, зачаровуючи, притягуючи. Дівчина схилялася так близько, що я відчував її дихання – легке, як подих вітру вночі. Ця очі — майже білі, блакитні тіні у місячному світлі — дивилися прямо в мене, в саму глибину душі, де вже зароджувався солодкий, майже болісний трепет.  

Пальці – довгі, витончені, майже невагомі – повільно ковзали моїми губами, легко торкалися підборіддя, потім спускалися до шиї. Дотик був ледь відчутним, але він залишав за собою жар, який розливався по всьому тілу. Я хотів притиснути дівоче тіло до себе, схопити ці примарні пасма, впитися у цей неземний образ, але не міг – щось тримало мене в межах цього сну, не дозволяло порушити чарівний момент.  

Адель схилялася ще ближче, губи майже торкалися моїх, і я відчував, як реальність розчиняється, перетворюючись на чисте відчуття спокуси та бажання. Я зітхнув, і в той самий момент її образ почав танути разом із світлом...  

Зі стогоном я прокинувся. У кімнаті панувала тиша, місяць усе ще світив, кидаючи відблиски на подушку. Але Адель не було. Тільки жар у моїх грудях нагадував, що це був не просто сон.

Ці відчуття, які вона пробудила в мені, були чимось більшим, ніж звичайне бажання чи юнацька пристрасть. Це було схоже на пробудження спогаду, якого я ніколи не мав, або голосу, що довгі роки мовчав у найглибших куточках моєї душі. Її дотик у сні залишив у мені слід, і тепер кожен мій подих був сповнений цієї дивної, майже лихоманкової потреби – знайти примарницю знову.  

Я почав шукати дівчину. Вдень – очима серед натовпу, вночі – у своїх думках, у снах, що ставали все більш виразними, ніби межа між реальністю і маренням поступово зникала. Я намагався зустріти Адель там, де вона могла бути – на площі, біля ринку, серед садів, де прогулювалися шляхетні родини. Загадкова дівчина була там, я знав це! Я відчував її присутність ще до того, як помічав краєм ока довге срібне волосся, що розсипалося по плечах, немов відблиски місячного світла.  

Але щоразу, коли я вже майже наближався, коли простір між нами скорочувався, Адель зникала... Відходила убік, змішувалася з натовпом, зникала за дверима, розчинялася в сонячному сяйві так само, як уночі розчинялася в місячному. І тільки її лукавий погляд – пустотливий, пронизливий, глибокий – ковзав по мені в останню мить, ніби даючи обіцянку, яку я не міг розшифрувати.  

З кожним днем думки про неї опановували мене дедалі сильніше. Її образ витісняв усе інше – родинні справи, розмови за вечерею, навіть Мірту. Я помічав, що перестаю чути, що мені говорять, що забуваю про обов’язки, про зустрічі, про домовленості. Ніби хтось розчинив у моїй крові отруту, яка не вбиває, а тільки змушує марити, пити її знову і знову, прагнути більшого.  

Я вже не знав, що це – зачарування чи божевілля. Але я знав одне: я повинен знайти Алель. Я повинен почути її голос. Я повинен дізнатися, чому вона приходить до мене в снах і тікає в реальності. І те, що я не зупинюся, доки не знайду відповідей.