Запис №5. Баба Яга 2.0: стажерка на гіроборді й без прописки

9:00 ранку. Вівторок. 
Андріївський узвіз ще не проснувся повністю — тільки київські ворони вели свої ранкові суперечки, і Гоголь (мій кіт, не письменник) вже двічі кинув оціночний погляд у вікно, ніби питав: «А в нас знову хтось дивний?»
Я щойно розклала карти Тіней для нового клієнта — тіні ще навіть не встигли ворухнутись — як у коридорі залунало:
— Я за записом! І взагалі, ви мені в рекомендаціях вилізли!
Двері відчинилися. На порозі стояла… Яга. Точніше, стажерка Яга.
На вигляд — десь 17–18. Косметика чорна, як свіжий сум у перехідному віці. Коси заплетені в дреди з мітли. Кеди на платформі. У руках — смартфон із наклейкою «#witchtok».
— Я Агата. Тіпа, нова Яга. Стару вже на пенсію, вона тепер ретрит веде в Карпатах з вовкулакою. А я стажуюсь, бо магія — це теж кар’єра, як-не-як.
Я кивнула. Випадків молодіжної реінкарнації в мене вже було кілька — духи теж проходять етап «знайти себе в сучасному світі».
— Проблема у вас якась конкретна?
Агата сіла, закинувши ногу на ногу. Вся в чорному мереживі — стиль «баба-яга-гранж». Зітхнула:
— Ніхто мене серйозно не сприймає. Я відкрила TikTok, зробила курс «Варимо суп із жаби: самопізнання через рибу», але мене просто хейтять. Пишуть, що я не страшна, не класична, що в ступі треба літати, а не на гіроборді!
Батон виліз із шафи, глянув на неї й прошепотів:
— Ще одна в фазі неприйняття автентичності…
Я кивнула. Гоголь вилазив із-під крісла. Його очі лупали прямо на Агату, мов рентген. Він любив підлітків. Вони — як відкриті рани, які самі ще не вирішили, гоїтись їм чи мститися.
— Тобто ви відчуваєте… тиск стереотипу? — запитала я.
— Саме так! Мене питають: «Де твоя куряча хатка?» Та мені, блін, кредит не дали навіть на кімнату в Борщагівці! Я жива, магічна, але без прописки!
У цей момент Броніслав, мій чайник із душею втомленого книжника, зітхнув, запарюючи собі щось з полином, і буркнув:
— Їй треба розкласти архетипи. У неї Яга-воїн змішалась із Ягою-медіаобразом. Таке буває, коли перегріваються символи.
З нижньої шухляди старої шафи хруснуло. Вона ворухнулась — і звідти з сонним буркотінням виглянув Мефодій, домовик в кепці навскіс:
— Ой лишенько… Хто знову трансформується без супроводу? Броню, я ж казав, що таких краще з вечора маринувати у спогадах, а не пускати просто так!
— Самі винні, — відповів Броніслав. — Наша зміна о восьмій, а ти ще о дев’ятій сопів у кармічному пилу.
Мефодій виліз, запалив собі ароматну люльку з сонячним сіном і тінями з-під печі, і вже спостерігав за Агатою з оцінкою професіонала.
— Ну-ну, — буркнув. — Хоч би костянку з чортополоху взяла як талісман. Хай, хоч списочок страхів напише.
— Ви пробували працювати не тільки через TikTok, а через ритуал? Через глибше?
Агата здивовано:
— А що, так можна було?
Я простягла їй старовинне люстерко:
— Це не фільтр. Це ти. Подивись уважно.
Кілька хвилин вона мовчала. Навіть смартфон не світився. Лише очі — великі, трохи втомлені, але вперті.
— Я… Я не знаю, яка Яга я є.
— І це найкраще, що ти зараз можеш знати, — сказала я. — Ідеальні образи не живі. А живі — завжди в русі.
Беладона, моя сіра соціопатка-кішка, спустилася з шафи і тихо сіла поруч з Агатою. Вперше — без шипіння. Це було знаком.
Мефодій насупився, але з повагою кивнув:
— Може, й не зовсім втрачене покоління.
— Почнемо з малого, — сказала я. — Принеси завтра кору дуба, совине пір’я і список своїх страхів. Попрацюємо.
Агата встала, тепліша, наче чай з імбирем.
— Дякую, пані Марено. Ви тіпа… справжня. Без фільтрів.
— Ага, ще й з трьома котами.
Гоголь закотив очі. Батон муркотів цитату з Юнга. Мефодій потягнувся до шухляди назад, але залишив одну ногу назовні — так, про всяк випадок. А я знову зробила собі каву — з кардамоном і каплею надії.
Бо навіть нова Яга потребує коріння. А іноді — і психотерапевта.