Запис №4: Домовик, Чайник і турецькі пригоди

Сьогоднішній ранок почався з голосного:
— ДОБРИЙ ДЕНЬ, КИЯНКО! Я ПРИВІЗ ТОБІ МОРСЬКЕ ПОВІТРЯ І НЕЗАКОННЕ КАВУНОВЕ ВИНО!
У вітальні з’явився Домовик — Мефодій, затягнутий у пляжну сорочку з кокосами, з валізою на колесах і пальмовою гілкою в зубах, як сигарою. На вигляд — хіпстер із минулого, запах — легка магія на базі розмарину і турецьких спецій. За ним викотився мій Чайник — Броніслав, трохи обгорілий на носику, з гордо піднятою кришкою, як справжній бібліотекар на пенсії, який щойно виграв суперечку про сенс життя.
Судячи з того, як сильно він свистів, десь дорогою його змусили варити борщ. І, можливо, вести лекцію про «значення цвяха у побутовій філософії».
— Ти що, був у відпустці? — спитала я, дивлячись, як Батон і Гоголь розглядають прибульців із підозрою. Беладона вийшла з кімнати, як справжня соціопатка: без коментарів.
— Відрядження, — поправив мене Мефодій. — Міністерство Домової Спадщини відправило мене до Стамбула. Оцінювати рівень енергетичного захаращення в оселях, де живуть три покоління в одній кімнаті.
— І як?
— Нормально. Але в турецьких будинках мало пічок і забагато килимів на стінах. Я там ледь не задихнувся від аморфної пам’яті.
До речі, — додав він, — привіз тобі ось це.
І простягнув мені маленьку керамічну піалу з написом "Sultan of Stress".
— Це твій новий титул, — підморгнув він. — А ще… я привіз йому нове тіло.
Він кивнув на Броніслава. Той дзвякнув гордо. Тепер у нього були керамічні ніжки. Так-так, ніжки. Маленькі, лялькові. Майже елегантні.
— Ходити ще не вміє, але вже погрожує, — попередив Мефодій. — Вимагає персональну полицю і свій власний таймслот у прайм-таймі.
— Коли ви встигли стати дуетом?
— Нас офіційно зареєстрували як гастролюючий культурний тандем. Я читав лекції про побутову магію в прикордонних селах. Чайник — вибач, Броніслав — гудів фонову музику, іноді зі вставками про емоційний інтелект чайного листа.
Броніслав зітхнув парою й додав із властивою йому інтонацією старого професора:
— У нас є TikTok. 135 тисяч переглядів на ролику «Як прожити місяць на одній батареї й цвяхові щастя».
Я сіла на підлогу, обхопила голову руками й прошепотіла:
— Господи, чому моя терапевтична практика виглядає як реаліті-шоу?
— Бо ти залишила відкритим портал у кухонну магію. Не дякуй — я його прикрив шкарпеткою, — сказав Мефодій і гордо викотив з валізи подарунки:
– пакет турецької кави (в якому щось муркало);
– набір магнітів із написами “Evil Eye? Good Luck.”;
– баночку з написом «Сіль із моря гніву. Застосовувати при клієнтах».
— А як там клієнти? — спитав він, сьорбаючи каву зі своєї нової піали. — Ніхто не пробував викликати власного демона хаосу?
— Один був близько, але злякався себе і пішов у астрологію.
— Класика. Люди завжди вибирають символи замість глибини. Зручніше.
Чайник несподівано видав звук «буль». Мефодій тихо зітхнув і погладив його кришечку.
— Ми бачили одне місце, — сказав він, вже не так жартома. — Дім, де колись жила стара ткаля. Там давно нікого, але енергія... мов павутиння зі світла. Думаю, вона там щось залишила.
— Спогади?
— Можливо. А можливо — частину себе. Якщо хочеш, покажу якось.
Я кивнула. Мефодій, коли говорить тихо, — завжди щось важливе.
До вечора всі троє котів сиділи в коробці, в якій Броніслав привіз нове тіло. На коробці було написано:
“Fragile. Вміст — розумний”.
Я підливала каву, дивилась у вікно, і в думках обережно формувалось просте відчуття:
— Я вдома. А дім — це не завжди місце. Це ще й чайник із голосом лектора, що свариться з котом, і домовик, який спить у кухонній шухляді на подушці з шкарпеток.
І цього разу ніхто не стукав у двері.
Просто тінь, що ковзнула по стіні, зупинилась біля таблички й прочитала:
"Працюю зі снами, травмами, тінню й інколи з реальністю. Без черги — коти."
Завтра, мабуть, хтось прийде. Але сьогодні — день повернення.