Глава Ⅴ Легені (частина 1)

Війна не минає безслідно. Навіть через декілька років ці події залишались в її пам'яті, немов вирізьблені прямо на серці. Можливо, вона просто не хотіла відпускати. Спогади. Неначе загорнула їх у шовкову хустку своїх надій та страхів, і поклала на саме дно скрині, що була витесана з сили духу і сміливості, прикривши товстими стопками сухих пожовклих листів про колишню любов та радість.

Генерал, Ненсі, Лукас... І ще тисячі імен тисячі інших солдатів. Всіх їх забрав час. І війна.

Вона часто думала про те, який же це егоїзм ‒ плакати за загиблими. Можна подумати, життя було таким вже чудовим місцем, і тепер, коли їх немає, ах, як шкода, що їм більше не судилося провести жодного дня на цій прекрасній землі. Дурниці все це. Люди плачуть від втрати. Від того, що більше не зможуть побачити знайомі обличчя. Але це ж люди. Люди плачуть, а ляльки ‒ ні.

***

Вперше вона зустріла генерала на другому році служби. Тоді Лісбет вже міцно стояла на ногах і достатньо пристосувалася до нового середовища, аби почувати себе упевнено. Наскільки упевнено взагалі можна почувати себе на війні.

Був прохолодний осінній вечір, сутеніло. Її загін зупинився біля невеликого селища, неподалік від гірського хребта Расхар. Крокуючи уздовж ліхтарів, які тільки починали запалюватись м'яким світлом, Лісбет думала про те, який довгий шлях вони подолали за ці два роки. І який довгий шлях їм ще доведеться пройти. Якось вона краєм вуха почула розмову двох солдатів. Вони говорили, що війна розтягнеться на цілих п'ять років, не менше. П'ять років. Це так багато. Занадто багато. П'ять років...

Вона загорнула за ріг, і увійшла у трактир, вивіска над яким проголошувала: «Веселий шахтар». Така дивна назва мала під собою цілком логічну основу. Містечко знаходилось недалеко від шахт, тому більша частина його населення були шахтарями. Що ж стосується слова веселий... Це ж трактир врешті-решт.

Всередині було тепло і шумно. Майже всі присутні були одягнені у військову форму, це означало, що всі вони ляльки. Воно й не дивно, звичайні люди відчували себе ніяково, перебуваючи у компанії ляльок, і вважали за краще уникати будь-яких контактів з ними.

Лісбет озирнулась довкола. У трактирі яблуку ніде впасти, а вона сподівалася знайти вільне місце, яка дурість.

Не зважаючи на те, що військові ляльки не пили алкоголь, їм припадали до душі всякого роду трактири та шинки. Все через те, що в минулому житті багато ляльок були створені для розваг, і якимось дивом, в їх пам'яті збереглися шматочки спогадів про свої колишні пригоди. Поки що цей феномен не був достатньо вивчений. Передбачалося, що ляльки взагалі нічого не повинні були пам'ятати. Після процедури, вони були мов чистий лист. В їх голови завантажувалися необхідні знання, наприклад бойові прийоми, або інструкція, як користуватись рушницею. Але все, що було пов'язано з їх минулим життям, безслідно зникало. Однак, зовсім несподівано, через шість місяців після початку війни, ляльки почали робити не властиві їм речі. Наприклад, співати, чи танцювати. Авжеж, тільки тоді, коли у них видавалася вільна хвилинка. Вчені ніяк не могли це пояснити, або ж вони вже давно знали відповідь, але робили все, що б ляльки про це не дізналися.

Теорія Лісбет полягала в тому, що це було щось на зразок м'язової пам'яті. Вона сама неабияк здивувалася, коли виявила, що вміє грати на фортепіано, і грати досить непогано. Це сталося у старому будинку, недалеко від табору, який розбив її загін. Разом із Ненсі вони гуляли по окрузі, аж доки не натрапили на оброслу виноградними лозами стару похилену будівлю. Там, у маленькій вітальні стояв запилений рояль. Одна ніжка надламана, деяких клавіш не вистачає, але лише одного погляду Лісбет було достатньо, щоб зрозуміти, що їй слід робити. Правда окрім музичного таланту вона відкрила в собі іще дещо... Спогади. Спочатку схожі на сни, вони змішувалися в її голові, і їх обривчасті образи миготіли у неї перед очима під час перестрілок або бомбардування. Поки що, вона не могла зрозуміти, що це було. Але всередині все наче стискалося, коли замість пострілів вона чула дитячий сміх.

Розштовхуючи натовп ліктями, Лісбет наполегливо пробивалася вперед. Ненсі обіцяла приєднатися до неї трохи згодом, тому місце їй доведеться шукати самій. Солдати заходилися голосно розспівувати пісні, танцювали на столах чечітку і звучно реготали над жартами товаришів. Краєм ока Лісбет помітила, як на одному зі столів танцювала дівчина. Вона балансувала прямо на кінчиках пальців, і всім своїм тілом тяглася вгору. Її очі були прикриті, а змахи її рук нагадували рухи крил лебедя. Солдати, які зібралися навколо неї, з неприкритим захопленням спостерігали за кожним її па. Вона була балериною. У минулому житті, звісно, зараз вона лише зброя.

Зовсім занепавши духом, Лісбет зупинилась прямо посеред трактиру. Вона була не най товариською лялькою в загоні. Її багато хто знав, але причиною тому служила її зовнішність, що одразу кидалась в очі, а не військові навички або заслуги перед начальством. Справедливості заради, вона і сама не проявляла особливої ​​ініціативи в спілкуванні. За два роки служби її єдиними друзями стали лише Ненсі та Лукас. Але цих двох їй цілком вистачало. Ненсі була гучною і веселою, з живим почуттям гумору, втім, як і Лукас. Але головним фактором, який приваблював Лісбет, був той факт, що вони обидва були живі. І Лукас, і Ненсі проявили себе як надзвичайно підготовлені солдати, вони швидко реагували на полі бою, були спритними та влучно стріляли. Говорячи простою мовою, їх було важко вбити. Тому Лісбет вирішила, що якщо вже й прив'язуватися до когось, то нехай це будуть ті, хто не полишать її на полі бою.

Лісбет вкотре озирнулась довкола. Змахнувши руде пасмо з обличчя, вона вже збиралася йти, як тут її погляд зупинився на одній з фігур, що сиділа у кутку.

Жовте світло лампи падало на маленький круглий столик, такий зазвичай розрахований на пару закоханих. За ним сидів чоловік, як і всі, у військовій формі. Але його постать відрізнявся від будови звичайної ляльки, навіть чоловічої статі. Плечі були трохи ширші, ніж в інших ляльок чоловічої статі, та й сам він виглядав міцніше за інших. Від міцного підборіддя і до гострої скули чорнів довгий шрам, схожий на обпік. Волосся коротко підстрижене, сірого кольору, але ніяк не від старості, ляльки не старіють. Лісбет подумала, що колись воно мало інший колір, але це було лише припущення.