Глава Ⅸ Голос (частина 1)

Ніколи раніше Лісбет не доводилося бувати в порту. А в порту дирижаблів тим більше. Їх чекав довгий шлях через гірський хребет, і Торн запропонував зрізати по повітрю. Лісбет водночас відчувала і страх і нетерпіння. До цього дирижаблі вона бачила тільки високо в небі, і зараз, з кожною секундою стаючи все ближче до одного з них, відчувала небувале хвилювання. 

Лісбет не надавала особливого значення тому «інциденту», який трапився декілька днів тому. Тим не менш, вона стала все більше помічати за собою роздратування і неконтрольовані сплески емоцій. Виною тому була, звісно, поведінка Торна. Звичайно, він не міг пам'ятати того, що сталося, так як в той момент перебував у маренні. Однак його підвищена увага до осіб протилежної статі, часом аж надто сильно дратувала Лісбет.

Наприклад, по дорозі в порт, вони зупинилися в скромній корчмі, авжеж, тільки заради того, щоб Торн міг трохи підкріпитися, їй-то їжа була ні до чого. Просто неймовірно, як часто їх столик обслуговують саме молоді симпатичні офіціантки, а не, скажімо, спритні хлопці, або, енергійні жінки похилого віку. І звичайно, Торну нічого не було варто підтримати з ними яку-небудь геть позбавлену сенсу розмову. Проте офіціантка буде посміхатися так широко, немов від розмірів цієї посмішки залежить її життя, і сміятися так дзвінко, що у нормальної людини при такому розкладі вже давно відмовили б всі м'язи обличчя.

Офіціантки, на жаль, були не єдиними подразниками. Лісбет часом здавалося, що всі жінки в принципі вважають своїм святим обов'язком перемовитися з Торном хоча б слівцем. Якось до їх візка під'їхала справжнісінька карета, і, порівнялась з ними. З-за  темно-синьої оксамитової фіранки зацікавлено визирнула жінка. Причому це була дама у віці, тут вже й простим віялом прикритися мало. Вона обмінялася з Торном парою слів, а потім вони разом над чимось посміялися. Лісбет коштувало чи малих зусиль робити вигляд, що її ані трохи не хвилює ця розмова. Зрештою, розглядання хмар іноді представлялося їй заняттям вкрай цікавим.

Лісбет навіть не брала до уваги жінок у віці-віці, у цьому випадку вона просто воліла робити вигляд, що нічого не чує.

Їх віз зупинився біля воріт, і вони зайняли своє місце в черзі коло інших возів, карет і колісниць.

‒ Слухай, Лісбет, ‒ раптом промовив Торн. ‒ Я давно хотів з тобою про дещо поговорити.

Лісбет мимоволі стиснула складки на своїй сукні.

‒ Про що? ‒ рівним тоном запитала вона, старанно роблячи вигляд, що розглядає щось вдалині.

‒ Не знаю, як це сказати... ‒ Торн зам'явся, перебираючи в руках шкіряні поводи. ‒ Я думаю що…

Він не встиг закінчити. Їх візок рушив вперед, і зупинився на кордоні, прямо у відкритих воріт.

‒ Документи, будь ласка, ‒ проспівав солодкий жіночий голос.

З невеликого віконця виглянуло приємне дівоче обличчя. Великі блакитні очі з густими віями, пухкі губи і маленький носик. Лісбет мовчки звела очі до неба, збираючись порахувати хмари. Шкода, день був ясний.

‒ Ось, звичайно, ‒ Торн широко усміхнувся, простягнувши дівчині декілька папірців.

Не перестаючи посміхатися, дівчина уважно переглянула документи.

‒ А ваша дружина? ‒ дівчина кивнула в бік Лісбет.

‒ А, вона мені не дружина, ‒ швидко пояснив Торн. ‒ Вона просто мій компаньйон, ми разом подорож...

‒ Ось мої документи, ‒ Лісбет перелізла через Торна, і з гучним хлопком поклала папірці на столик перед дівчиною.

‒ Дякую.

Дівчина уважно вивчила документи, і простягнула їх назад.

‒ Приємного польоту, ‒ вона знову розтягнулася в усмішці.

‒ Дякуємо вам, міс, ‒ Торн підморгнув їй, і візок рушив вперед.

«Цікаво, ‒ гадала Лісбет. ‒ Якщо людину випадково замкнуть в кімнаті без вікон і всього одними дверима, чи буде це вважатися навмисним злочином?»

‒ Так ось, ‒ сказав Торн, запихаючи документи у внутрішню кишеню свого піджака. ‒ Про що я хотів поговорити.

‒ Я слухаю, ‒ Лісбет спостерігала за тим, як дирижабль, пришвартований високо в небі стає все ближче і ближче.

Торн відкашлявся.

‒ Лісбет, ‒ почав він, тон його їй не сподобався. ‒ Я безмірно захоплююся тобою, і твоєю безстрашністю.

Щось не так.  Щось точно не так.

‒ Той факт, що через десять років, ти зважилася на пошуки своєї родини, не маючи при цьому жодних зачіпок...

‒ У мене є зачіпка.

‒ Не маючи при цьому ніяких суттєвих зачіпок...

‒ Вона суттєва.

‒ Не маючи при цьому ніяких чітких даних та інформації, ‒ Торн злегка підвищив голос. ‒ Змушує мене відчувати до тебе як мінімум повагу.

‒ О господи…

‒ Ця дуже нелегка, і відчайдушна подорож вимагає небувалою відваги і твердості духу.

Він трохи помовчав.

‒ Однак, я думаю, що ти повинна задати собі питання.

‒ І яке ж? ‒ Лісбет розглядала мотузки, за допомогою яких був пришвартований дирижабль.

Його тон став надзвичайно серйозним:

‒ Що ти будеш робити, якщо виявиться, що твоєї родини більше немає?

Торн промовив найжахливіші слова, про які вона тільки могла думати. Звісно, Лісбет допускала такий варіант розвитку подій, але вона не сприймала його серйозно до кінця.  Не думала про нього, як про щось реальне і насправді ймовірне. До цього моменту.

‒ Все одно я продовжу їх шукати.

‒ Ну, зрозуміло, що продовжиш, ‒ вони під'їжджали все ближче до порту. ‒ Просто ти повинна бути готова до різних варіантів розвитку подій.

‒ Я готова.

‒ Справді?

Чомусь у цей момент Лісбет відчула сильне бажання вдарить Торну як слід.

‒ І що ти будеш робити, якщо твоєї родини не буде там, де ти очікуєш її знайти? Де ти будеш жити?

‒ Я щось придумаю.

‒ А як ти будеш заробляти гроші? На що ти будеш жити?