РОЗДІЛ 31. ПОЛУМ'Я НАДІЇ

Важкий гусеничний Мул впевнено долав занедбані путівці, легко переступаючи через завали та уламки дерев. Попереду, на дні глибокого яру, де колись пролягала дорога до гірського масиву, зяяла величезна вирва від авіабомби.

Коли робот сповільнив хід, минаючи вирву, пасажири побачили застиглу в часі картину останнього бою. На дні вирви стояв понівечений корпус броньованого медичного евакуатора — машина була геть посічена уламками, здирала іржею, а її борти прошиті десятками кулеметних черг. А прямо перед нею, наче закриваючи її своїм броньованим тілом від ворожого вогню, завмер згорілий танк. Його башта була вивернута назад, а гармата все ще дивилася вбік окупаційних позицій — цей сталевий велетень прийняв свій останній бій, до останнього набою рятуючи поранених у медеваку.

— Стій, Муле, — тихо мовив Марк, відчуваючи, як усередині все стискається від передчуття.

Робот слухняно зупинився. Хлопець вистрибнув із вантажного відсіку й повільно пішов до побитої медичної машини. Усередині панувала пустка: посічені сидіння, засохлі плями мастила й крові, розсипані гільзи та вицвілі медичні джгути. Жодних людських решток не було.

Марк обережно зазирнув до кабіни водія. Усе було розбите й вигоріле, але під сонцезахисним козирьком, затиснутий між металевими пластинами, стирчав невеличкий, пожовклий клаптик паперу, якого дивом не торкнувся вогонь.

Хлопець дбайливо дістав його й розгорнув. На папері вицвілим олівцем був виведений знайомий, твердий почерк — той самий, який Марк годинами вивчав у щоденнику.

«Ми вціліли. Евакуюємо поранених далі пішки. Ключ-відповідь — ПОЛУМ'Я».

Марк відчув, як по спині пробігла хвиля гарячого дихання надії. Це був запис Дениса, зроблений уже після того, як бункер упав, а розвідка окупантів вважала їх загиблими!

— Вони вижили... — тихо прошепотів Марк, повертаючись до Мула й показуючи записку Діані та бабусі Софії. — Вони вивели поранених! Вони не загинули в тому бункері!

Бабуся Софія притисла тремтячі руки до грудей, її очі засяяли слізьми:

— Я знала... Батько не міг просто так здатися. Він знайшов вихід!

Діана схилилася над запискою, її зелені очі знову спалахнули розрахунковим сяйвом.

— «Полум'я»... — промовила вона, і на її обличчі з'явилася впевнена усмішка. — Це не просто слово, Марку. Це пароль доступу найвищого рівня для шифрувальних систем проєкту «Фенікс». Це ключ, який відкриє двері головного прихистку в горах. Вони чекають на нас там.

Мул знову подав голос, ствердно гукнув клапаном вихлопу й рушив далі вгору, несячи мандрівників до останньої, головної таємниці цієї довгої дороги.