День 4. Екзамен

Мені доступні більшість спогадів минулого господаоя цього тіла, але деякі ще покриті туманом, цікаво що там криється? День почався з того що мені потрібно було збиратись на екзамен, я тричі все перевірив, що потрібно взяти, зібрався і вирушив. До школи було не далеко, десь один кілометр. І дійшовши до половини шляху я зрозумів що забув взяти документи які так важливі. На щастя я вирушив швидше і тому в мене було часу повернутися до дому. А що головне, я їх причепив на холодильник щоб точно не забути.

Коли вже вирушав, знову, то зустрів подругу, доречі тепер мою подругу. З його спогадів я зрозумів що в нього було не багато друзів, їх можна було порахувати на руках, але це були ті люди яким можна довіряти, їх можна було реально назвати друзями з великої букви, і ще плюс вони всі були адекватні. Я її ще розпитав про деякі питання по поводу екзамена. Виявилося що в мене невистачало ще одного документа, але на щастя його можно було пред'явити в електронному виді, сказати що я тоді хвилювався це нічого не сказати. Але я намагався це не показувати, щоб незапустилась ланцюгова реакція паніки.

Ну це знаєте, коли одна людина починає відчувати якісь емоції напрклад — радість, то коли вона з кимось спілкується то свого співрозмовника «заряжає» радістю, потім він вже на повній радості йде і спілкується ще з кимось і ділиться радістю з ним, і потім третій йде до четвертого, а четвертий до п'ятого, і так далі. І всі  хто брав участь в бесіді «зарядились» радістю. Такий самий ефект можливий з любим настроєм людини: паніка, страх, неприязнь, невпевниність, лінь, роздратованість, втома та багато різних.

І через три години я написав один екзамен. Потім практично фізично не працював, а в вечері звичайно зробив пробіжку в 1 км. До речі я допрацював свій брослет, він круглий, зроблиний з синьої та берюзової нитки і виглядає так будто хтось взяв маркер і почав робити кучу маленьких крапок, він навіть чимось нагадує океан.