Розділ 1

12 вересня 2010 
 Прокинулася. Що ж – ось і новий день.
Вчора я вичитала в одному з модних журналів новий спосіб схуднення, тож сьогодні почну практикувати. Зранку яблуко і йогурт. В обід – куряче філе і гречка або салат. Вечеря – кисломолочний сир і кефір.
  Ввечері батьки знову сварилися. Батько напився в черговий раз. Сварка тривала далеко за північ. Я намагалася їх помирити, але на мене ніхто не звертав увагу. А завтра перший урок алгебри.

 14 вересня 2010
На українській літературі обговорювали поезію і прозу найкращого на мою думку українського поета і письменника – Василя Симоненка. Він народився з моїм батьком в один день, тільки в різні роки. Але досягнув стільки всього і займався творчістю, він мене надихає! Я хотіла б, щоб у мене був такий батько, як Василь Симоненко. В нього дуже гарні вірші. Я вивчу кілька. 

15 вересня
На перерві хлопець з паралельного класу в їдальні сказав своєму другові, що я жирна. Він сказав це досить голосно і всі, хто це почув почали сміятися. Я зробила вигляд, що не розчула його і що мені байдуже до його думки і думки всіх інших. Якщо не звертати на це увагу – інтерес зникне і вони перестануть. Я зазвичай не їла при інших людях, і відчувала себе, ніби сімейка Калленів, які просто викидали їжу у сміття, я уявляла себе в їх компанії, уявляла, що я така ж крута і незворушна.  А сьогодні я з′їла половину порції, пересиливши себе, щоб ніхто не звернув на мене увагу і не подумав, що я не їм, бо на дієті. Пізніше в мене болів живіт, оскільки це була моя перша їжа за кілька днів. Останню пару я прогуляла. 
Прийшовши додому я зробила уроки і сіла дивитися улюблений серіал. В холодильнику були смачні котлети, посмажені мною вчора ввечері, але я трималася і не піддавалася на їх провокацію. Це була погана їжа, а таку мені не можна. 
Після роботи прийшли батьки і мама налаялася на мене за те, що я не купила хліба. Батько накричав за те, що я не помила посуд. Коли я сказала, що він взагалі ніколи не миє посуду, то він відповів, що він на роботі втомлюється, а я нічого не роблю цілими днями. Стало соромно, адже батьки дійсно втомлюються на роботі і забезпечують мене, а я не можу зробити того, про що мене просять…