Запис №11

(Запис зроблено пізно ввечері. Папір пахне конваліями, валеріанкою від переляканого клієнта, а в кутку сторінки — нервова клякса, яка дивно нагадує силует гіллястих рогів.)

 «Златко, запам’ятай: народний фольклор ніколи не вигадує анекдотів на порожньому місці. Якщо все місто роками сміється з якоїсь байки, будь певна — рано чи пізно цей сюжет матеріалізується і прийде до тебе в салон знімати порчу».

(із цвинтарних попереджень Тьоті Рози)

 ОЛЕНЬ-ПРИВИД ТА ЦВИНТАРНИЙ ХІТ-ПАРАД: Коли бородатий анекдот ожив:

Я думала, що після історії з п'яним весільним дружбою у вікні нас уже нічим не здивувати. Але життя довело, що воно має набагато кращу збірку абсурдного гумору.

Сьогодні до нас у кабінет не просто зайшли — туди практично заповз чоловік, тримаючись за серце, гикаючи на все приміщення і судорожно ковтаючи повітря.

— Пані... ік... Заро... ік-ік... рятуйте! Побачив нечисть на цвинтарі... живий заїка... ік... став!

Чоловіка звати Толік.

Коли Еля нарешті відпоїла його заспокійливим чаєм із мелісою зі своєї «Магічної лавки», ми почули історію, від якої Мишко ледь не впав зі свого новенького швидкісного вєліка.

КЛІЄНТСЬКА КАРТКА №030 (Справа про «Рогатого демона»)

Магічний діагноз: «Цвинтарний переляк вищого ступеня з блокуванням мовного апарату».

Реальність: Ожила класика українських анекдотів.

Йшов Толік пізно ввечері через місцеве кладовище (короткий шлях додому через темряву — це ж класика!).

Раптом бачить — його знайомий сусід копає свіжу яму.

Сусід підводить голову, помічає нашого Толіка й кричить:

— О, Толяне, ааа, це ти! Іди сюди, виручай. Тут якась тварина в яму впала, дістати треба. Давай, нахиляйся, хватай її за роги, а я знизу підштовхну!

Толік посміхнувся, бо бородатий анекдот про козу, яка впала в могилу на кладовищі, знають абсолютно всі.

Він був на сто відсотків упевнений, що сусід так по-чорному жартує, а в ямі сидить якась звичайна сільська коза, яку легко впізнати за рогами.

— А... знаю я цей анекдот про козу! — посміявся Толік.

А сусід як заірже у відповідь:

— Та це не коза!

Толік, усе ще посміхаючись, нахиляється над темною ямою, суне туди руки, робить «хвать за роги»...

а там — величезні, крислаті, волохаті роги завдовжки з добрий метр!

І з темряви на нього як заричить щось масштабне й дике!

Бідний мужик ледь не помер на місці від містичного жаху.

Як виявилося пізніше, напередодні з місцевого зоопарку благополучно втік величезний благородний олень.

Тварина блукала лісом, забрела на цвинтар і з переляку звалилася у свіжовикопану яму.

Сусід намагався допомогти бідному оленю, а Толік після зустрічі з цими «козячими рогами» став заїкою, отримав хронічну гикавку і прибіг до Пані Зари зі словами:

— Рятуйте, ік-ік!

ОБРЯД «АНТИ-ОЛЕНЬ» ТА ВІДЬОМСЬКИЙ ЕКЗОРЦИЗМ

Я швиденько поправила свою кучеряву перуку, опустила чорну вуаль і сіла за дубовий стіл.

Поки я суворо дивилася на Толіка, Мишко через свій прихований мікронавушник уже пробив місцеві новини й чати рятувальників:

 «Злато, все чисто! Оленя з зоопарку реально ловили на цвинтарі, все сходиться, чоловік не бреше!»

Довелося вмикати акторську майстерність без перегинів, суто для порятунку нервової системи клієнта.

1. Наганяння атмосфери: Еля непомітно приглушила світло, запалила трав'яні свічки, а я почала повільно крутити кришталеву кулю.

2. Театральне лікування: Я водила руками над головою Толіка й ритмічно шепотіла монолог Лесі Українки, намагаючись збити його дихання і зупинити гикавку.

3. Шокова терапія: Коли Толік вчергове зробив нервове «ік», Борюсік, який стояв за багряною шторою у своєму новому пальті, раптом як вискочить, як крутне своїм величезним срібним перстнем-черепом і як рявкне своїм авторитетним басом:

 «Спокуха, Толяне! Демони вийшли!»

Від несподіванки та грізного вигляду нашого ведмедя Толік підскочив на стільці, перелякався ще раз, замовк...

і гикавка миттєво пройшла!

Переляк вилікували ще більшим переляком.

Чиста психологія. І трохи театрального блефу.

Нотатки на полях

Борюсік «Боров» у захваті:

Наш состоятельний лідер району засяяв своїм новим золотим зубом і заявив, що його метод «лікування пацанським авторитетом» треба вносити в підручники з медицини.

Взяв з Толіка помірну плату за екстрену допомогу, яку Еля швиденько відклала в сейф на адвокатський рахунок мого брата Захара.

Крута кар'єра тварин:

Кіт Мар під час обряду спокійно вилизував лапу біля столу, а крук Мун, цей пернатий готичний паразит, моментально вивчив новий звук.

Тепер він сидить на люстрі, закочує очі й знущально хрипить на весь салон:

«Ік... ік... Хвать за роги! Гроші вперед!»

Клієнти-чиновники від цього звуку починають нервово хреститися.

Толік пішов від нас абсолютно щасливим і з рівним мовленням.

А я закриваю цей щоденник і думаю: якщо наступного разу до мене прийде людина, яка стверджуватиме, що її вкусив триголовий змій, а виявиться, що з тераріуму втік пітон — я навіть бровами не поворухну.

Все під контролем, магія працює, а народні анекдоти вже скоро можна буде вносити до бізнес-плану салону.