Запис №8

(Запис зроблено о третій ночі. Чорнило місцями розмазане від люті, папір майже пробитий кульковою ручкою)

«Златко, якщо кохання засліплює тобі очі — це ще пів халепи. Гірше, коли воно затикає тобі ніс, і ти перестаєш відчувати стійкий запах фінансової катастрофи та лінощів від свого обранця».

 (із невиданих золотих порад Тьоті Рози)

ОСОБЛИВА СПРАВА №000: Моя власна безмежна дурість

Офіційно заявляю: Пані Зара — крута відьма для всього міста, але повна ідіотка у власному особистому житті.

Пам'ятаєте мій попередній піднесений запис? «Марік — чудо», «Марік — лапочка», «я закохалася»...

Ага. Розбіглася.

Спустіть мене хто-небудь із мого астрологічного неба на грішну землю і тричі трісніть по голові моєю ж кришталевою кулею.

Ми живемо разом уже три місяці. І ці три місяці перетворилися на мій особистий фінансово-психологічний ад.

Я замучилася.

Я просто смертельно задовбалася тягнути цей «романтичний союз» на своїх плечах, поки мій «принц» упевнено перетворюється на звичайного домашнього паразита.

Спочатку мені було його щиро шкода, я намагалася бути музою, підтримувати...

А зараз мені хочеться зробити йому порчу на вічну гикавку. Анатомія «творчого генія»

(Чому Марік офіційно йде на вихід)

Великий письменник на моїй шиї:

Марік у нас, бачте, непризнаний літературний геній. Пише великий роман.

Правда, за останні три місяці він не написав жодного рядка, зате навчився професійно звільняти холодильник від моїх продуктів.

Увесь його «творчий процес» полягає в тому, що він з ранку до вечора лежить на дивані, дудлить пиво й глибокодумно зітхає про свою творчу кризу.

А я в цей час пашу у дві зміни: зранку на парах у коледжі, ввечері — в задушливому фіолетовому балахоні розважаю VIP-лохів, щоб заплатити за оренду квартири.

Магічний злив від Мишка:

Мені було дивно, куди зникають гроші, які я іноді залишала в тумбочці на комуналку.

Думала, може, Марік купує дорогі блокноти для своїх рукописів?

Дідька лисого.

Мишко без мого відома (за що я його вперше в житті не сварила) пробив банківську картку мого благовірного.

Виявляється, у нашого митця шалені, просто астрономічні борги в онлайн-казино та ігрові автомати!

Він тупо просирає мої важко зароблені шахрайством гроші на «одноруких бандитів», поки я економлю на нормальних чобітках.

Естетика штурпаків на 8 березня:

Окреме місце в пеклі виділено для його романтичних жестів.

На Міжнародний жіночий день цей щедрий чоловік притягнув мені... якісь сухі сірі гілки.

Обламані штурпаки верби — «котики», які навіть не розквітли.

Просто сухі дровеняки з бруньками.

Він із гордим виглядом поставив їх у вазу й заявив:

«Златко, це мінімалізм. Це особлива урбаністична естетика, ти просто не розумієш глибини образу».

Ну так. Куди вже мені, звичайній ворожці, до сухих палиць замість нормальних квітів.

Катастрофа в ліжку:

І якщо вже бути відвертою з цим щоденником...

Він абсолютно не вміє цілуватися.

От взагалі.

Щоранку та щовечора це не романтика, а якесь знущання.

Таке відчуття, ніби мене намагається засмоктати старий напівробочий пилосос марки «Ракета», який одночасно тхне дешевим світлим пивом і сухариками зі смаком краба.

 НАГЛІСТЬ ВИЩОГО ПІЛОТАЖУ: «Ти якась холодна»

Але фінальний акорд стався сьогодні ввечері, і саме після нього Марік офіційно перестав бути моїм хлопцем.

Цей нахаба, допивши останню банку мого пива, повернувся до мене й видав:

— Злато, знаєш, ти останнім часом якась... ну, холодна. Лежиш собі як колода, ніякої пристрасті. У тебе що, якісь проблеми з потягом? Може, тобі до лікаря сходити, якісь таблетки попити для лібідо? А то ти мені всю творчу чакру блокуєш своєю фригідністю.

Я...

Я просто оніміла.

У мене чалма мало не загорілася від обурення.

Я не холодна, придурок!

Я просто задовбалася!

Я приходжу додому о десятій вечора після того, як три години знімала «врізані в ауру пристріти» з місцевих депутатів.

У мене ноги гудуть, голова розколюється від запаху ладану й шавлії, а в голові лише одна думка — як витягнути брата Захара з тюрми й де взяти гроші на новий процесор для Мишка.

І тут мені це ледаче чудо розповідає про моє лібідо?!

Нотатки на полях

(План евакуації паразита)

Кіт Мар святкує перемогу:

Мій чорний зеленоокий пророк просто світиться від щастя.

Коли я після цієї сварки почала судорожно згрібати речі Маріка в сміттєві пакети, кіт підійшов, сів на його улюблену подушку й почав переможно мурчати.

А потім ще й наригав шерстю прямо в його весільні мешти, які той зберігав у шафі.

Розумний кіт. Одразу бачив, що Марік — козел.

Крук Мун допомагає:

Ворон увесь вечір сидить на шафі й знущально хрипить голосом Маріка:

 «Ееестееетика... До лікаря може...»

Еля за стінкою почула наші крики, прийшла з бубном і запропонувала обкурити квартиру сушеним полином, щоб «вигнати дух бідності й лінощів».

Борюсік рветься в бій:

Я випадково розплакалася по телефону, коли дзвонила Борюсіку пожалітися на життя.

Наш новий кримінальний авторитет після моїх слів про «холодна» і «до лікаря» так рявкнув у слухавку, що в мене ледь екран не тріснув.

Борюсік, здається, навіть через телефон засяяв своїм золотим зубом і пообіцяв:

 «Златунь, спокуха. Я завтра з пацанами приїду помогти йому зібрати речі. Заодно влаштую йому такий творчий імпульс у щелепу, що він свій роман за дві доби куприком напише».

Коротше, завтра о дев'ятій ранку мій великий письменник разом зі своїми штурпаками, недопитим пивом і боргами в казино летить із цієї квартири під три чорти.