Місто, якого більше немає

24.05.2030 день виживання 3

погода сонячна

Я встала лише в обід, настрою немає, бажання жити відсутнє.На плаву тримала мене лише Джессі, яка не розуміла чому господарка така сумна, та намагалася показати мені команду зайчик.Від такого прояву турботи я усміхнулась та нагодувала її.Поїла й сама, але шматок в горло не ліз.М*ясні консерви закінчуються,а я не сама, потрібно щось шукати.Лізти в супермаркети?Судячи з усіх фільмів яких я передивилась там або багато фріків, або порожньо.Треба лазити по домівках.

На вулицях стояли калюжі, від них відблискувало сонце, але не чутно птахів.Мабуть і вони здалися, та я цього зробити не можу.Занадто багато потрібно зробити перед тим як померти.До речі я ніколи не каталася на каяках, хоча хотіла, все відкладала, а тепер це неважливо. 

Ми лазили по будинкам та шукали припаси.У когось в гаражі було багато консерв та похідного спорядженяя.Деякі речі, такі як, розкладий ніж, компас,кресало та великий рюкзак.Більше не влізе.В машині знайшла аптечку та парфуми, вирішила себе побалувати та залишити собі.Мама ніколи не дозволяла мені фарбуватися та модно вдягатися, вона була набожною християнкою та вважала що для порядної жінки це непотрібно.А тепер в цьому немає ніякого сенсу.Хоча, може мені скласти вішлист моїх мрій, перед тим як помру?Гарна ідея, але поки потрібно йти.Я не хотіла залишатися в цьому тепер чужому місті.Більше нічого мене тут не тримає.Ми з Джессі вбили стількох фріків, скільки змогли.Вони були поодинокі та все ж, може комусь це допоможе.Коли ми проходили повз дитячого садка то побачили маленьких дітей, вже не живих, деякі тільця лежали та були накриті білими простирадлами. Ще пару перетворених, дві виховательки.Ці діти ще не почали жити, а вже померли, хоча може так краще, чим кожного дня боротися за своє життя і не бути впевненим за своє завтра.На будівлі була табличка.

"Допоможіть, тут діти"

Мабуть батьки їх кинули, або перетворилися, там могли бути якісь припаси, та я не була впевнепа що їх там так мало.Не буду ризикувати та піду звідси.Уже коли ми вийшли з міста то я обернулася, щоб назавжди залишити вулиці на яких я росла.Хтось написав на знаку "Обережно Фрікшоу."

Мабуть попередження що тут їх купа.Що ж, ми пішли далі щоб не затримуватися та до темна знайти хоч якесь укриття.Камінці під ногами тріщали, навіть повітря змінилося, наче загустіло.Ззаду мене я відчула гул, ніби їхала машина, коли обернулася та побачила спалах та густий дим, взірвався завод. Тепер коли там ніхто не працює, нікому дивитися за безпекою.Може це на краще, зачепило фріків і їх стало менше.

А ми все йшли та йшли, побачили на трасі великий затор, вирішили обійти.Зазвичай в таких місцях будуть багато заражених.Й не прогадали, їх там ціла зграя, йдуть як вода, що стікає по трубі, деякі відбиваються та бродять поруч. Потрібно бігти хоча б в ліс, там їх має бути менше.

Відійшовши достатньо далеко в ліс, ми розклалися, швидко поїли та почали вкладатися.А мені не спалося, я боялась що не прокинусь, буду сидіти та записувати все що про них дізналася.

Отже фріки роблять щось по типу гнізд, тягають весь непотріб в одне місце та сплять там, вони бояться світла та спекотної погоди.Деякі з них змінилися.Вони стали повільніші, але розумніші, у них видовжилися кігті та стали повністю білі очі, наче вони осліпли, але я думаю це не так, коли по дорозі пробіг пес вони пішли до нього.І не просто бездумно і швидко, вони його оточували, на щастя песик все таки втік.Можу припустити, що вони орієнтуються на слух або нюх, нажаль я точно на них натраплю та зрозумію, але вже не сьогодні.Мені здається що я відчуваю запах багаття, або я просто дуже втомилася....